26 лютого в районі с. Козаровичі українські війська зруйнували греблю, що відділяла річку Ірпінь від Київського водосховища[1]. За півтора місяця вода з водосховища затопила заплаву Ірпеня аж до Горенки, а це понад 20 кілометрів вгору за течією. Тепер водне плесо притоки Дніпра в найширшому своєму місці (околиці села Демидів) сягає двох кілометрів, що значно ускладнюватиме можливу спробу її форсування росіянами. У тому, що вода підіймається в напрямку від гирла, немає нічого надприродного. Ще при наповненні Київського водосховища в 60-х роках минулого століття до його нормального підпірного рівня (103 м н р м) гирло Ірпеня (100 м н р м) опинилося нижче його базису ерозії. Це й слугувало причиною спорудження греблі й помпової станції, яка перекачувала річкову воду до водосховища. Схожим чином відбувається скеровування водотоків інших приток Дніпра (Трубіж, Тясмин).
Передусім затоплення заплави Ірпеня водами водосховища відчулось у селах Козаровичі та Демидів[2], повідомлення про яке з’явилося ще в час їхньої тимчасової окупації. А станом на 7 квітня 2022 року (40 днів від підриву греблі) підтоплення сягнуло околиць сіл Гута-Межигірська, Червоне, Мощун, Горенки й селища Гостомель, затопивши прибережжя висотою в 107 метрів над рівнем моря. Вода зупинилась в 1 км від адміністративної межі міста Києва й потенційно може піднятися вище. Отже, доводиться говорити й про неминучі негативні наслідки розливу.
На перший погляд, розлив Ірпеня допоміг вирішити проблему роздачі заплавних земель всупереч вимогам Водного кодексу України під забудову або оранку. Очевидно, що як мінімум протягом наступного року вони не будуть освоюватись, адже перетворились на мілководне плесо площею 2842 гектари. Утім, частина затоплених і вже розораних територій, вірогідно, ще з осені була оброблена органічними добривами. Нині вони розчинилися у воді. Також частково затоплені окремі домогосподарства сіл Козаровичі й Демидів, підтоплені будівельні майданчики на заплаві Ірпеня (як ось ЖК Хутір Демидово) та затоплені хаотичні сміттєзвалища, що разом несе колосальний вплив на екологічний стан водойм, створюючи загрозу поширення інфекційних хвороб. Відбуватиметься це не одразу, через певний ланцюжок реакцій. Для того, аби їх прослідкувати можна взяти за приклад модель потужних літніх паводків останніх років. Як зазначає “Урядовий кур’єр”[3], в Україні найбільша кількість шахтних колодязів у Європі.
При цьому, ми чи не на останньому місці в регіоні за рівнем доступу до високоякісної води. Люди п’ють воду з поверхневих (незахищених) водних горизонтів. Вона має дуже нестійкий склад, а якість, головною мірою, залежить від атмосферних опадів та «інших чинників. “Інший чинник” відбувся в березні 2022 року. У випадку такого масштабного підтоплення на перше місце виходить наявність систем централізованого водопостачання і каналізації. Певно, що не всі власники затоплених помість мали змогу доєднатися до централізованих каналізаційних систем, дехто вирішив зекономити й користується вигрібними ямами. Змішання неочищених водостоків із водами річки Ірпінь та Київського водосховища запускає процес зараження води; каталізатором виступає стоячий характер новоутвореного плеса. Підрахувати кількість вигрібних ям та колодязів, що потрапили в площу затоплення, практично неможливо, але маємо згадати про можливу небезпеку.
Так само важко зробити однозначний висновок про небезпеку підтоплення АГЗС у с Демидів, шиномонтажу та металобази. Це перелік лише фактично заводнених об’єктів інфраструктури. Питання, куди дійде вода з водосховища, залишається відкритим.
Від моменту деокупації Київської області мережею ширяться відео та фото покинутого росіянами підтопленого металобрухту – танків та іншої бойової техніки. І тут ми не вперше радіємо логістичним прогалинам армії окупанта. Адже місткість баків з пальним танків коливається від 500 до 1600 л; мастильних баків – близько 100 л (дані усереднено, ми не аналізували конкретні марки). Не хочеться й уявляти, скільки тонн дизелю та олив потрапило б до вод Дніпра, якби каністри окупантів були вщерть наповнені! При цьому певна кількість мастил таки туди просочилася. Мастила та дизельне пальне мають у своєму складі свинець та інші важкі метали, поліциклічні арени, що наявні в усіх важких викопних паливах та низку інших органічних й неорганічних сполук. Коли вони потрапляють на поверхню води то утворюють розводи, а потім плівки, що емульгуються й осідають на дно водойм. Потрапляння цих агломератів в організм риб веде до руйнації тканин зябер і кишечника, виділення слизу, порушення дихання, водного і сольового обміну. Звісно, вживання в господарстві такої води призводить і до дуже серйозних реакцій в людському організмі. Очистити воду при цьому цілком реально. Але для цього потрібно як мінімум зробити лабораторний аналіз проб води, що зараз не на часі.
Що стосується популяції риб, то тут можна провести достатньо розгорнуту попередню оцінку щодо впливу таких значних змін ландшафту. Не варто думати, що збільшення площі водойм однозначно є гарним фактором для риб. Відкриття та затоплення мілководної гирлової ділянки, з одного боку, є перспективним для нересту риб з водосховища. Так відбулося в минулому з гирлом р. Сули. Сулинська затока, утворена на місці підтопленого природного гирла, стала іхтіологічним заказником, а згодом – національним парком “Нижньосульський”. Місцем, важливим не лише для нересту риб Кременчуцького водосховища, але й для гніздування багатьох водно-болотних птахів.
З іншого боку, зміна гідрологічних умов вплине на рибне населення як самого Ірпеня, так і Київського водосховища. В Ірпені присутні деякі реофільні види риб (такі, для яких важлива проточна вода). Найбільше їх не в зоні нинішнього затоплення, а вище за течією. Нині ж на затопленій частині вони не зможуть знайти потрібні їм річкові умови. Крім того, до Ірпеня активніше просуватимуся мігранти з Київського водосховища, в тому числі й чужорідні (інвазивні) види. Вони “розцінюють” розширення водосховища як збільшення площі свого життєвого простору. Нічого неприродного. Таким чином, в Ірпені можуть з’явитися нові чужорідні види риб, що приплили з пониззя Дніпра каскадом водосховищ. Крім того, до Київського водосховища може потрапити певна кількість інвазивних видів, більш поширених в Ірпені (сонячний окунь, ротань-головешка тощо). Можливе й занесення нових видів, адже в басейні Ірпеня розташовано багато рибних господарств. Тож певний баланс, що склався для рибного населення як Ірпеня, так і Київського водосховища може бути втрачений.
Аварія на греблі 26 лютого 2022 року, імовірно, призведе (і вже призвела) до негативних наслідків. Сподіваємося, що інфікування через затоплені сміттєзвалища та вигрібні ями вдасться уникнути, забруднення води мастилами та пальним – вчасно локалізувати та знешкодити, а риба з Київського водосховища отримає додаткові цінні нерестовища.
Разом з тим, ми переконані: поки воїни ЗСУ борються, аби зупинити геноцид українського народу, екологічному фронту варто подбати про запобігання екоциду.
[1] https://kyiv.comments.ua/ua/news/society/accidents/8571-cherez-pidriv-dambi-kiivskogo-vodoshovischa-richka-irpin-zatoplyue-sela-foto.html
[2] https://www.pravda.com.ua/news/2022/03/19/7332782/
[3] https://ukurier.gov.ua/uk/articles/voda-vidstupaye-ta-slidi-zalishatsya-nadovgo/
