У травні 2026 року, напередодні річниці Каховської катастрофи, Українська природоохоронна група провела чергову експедицію на територію колишнього Каховського водосховища. Вже третій рік поспіль його дно поступово заростає вербово-тополевими лісами, формуючи нову екосистему в степовій зоні.
Про результати досліджень і спостереження з експедиції ми поговорили з Олексієм Василюком, Іваном Мойсієнком та Анною Куземко.
Нововоронцовська громада: «не просто люди»
Перші дослідження цього року команда проводила переважно у Нововоронцовській громаді на Херсонщині — на території, яка знаходиться в середній частиніі колишнього Каховського водосховища. Також дослідження були проведені в околицях сіл Мар’їнське та Грушівка у Зеленодольській громаді на Дніпропетровщині.
— Нововоронцовка залишила по собі дуже гарні враження. Це класна громада, яка опікується своєю природою і культурою. При цьому безпекова ситуація там важка: є пошкодження на вулицях, постійно дрони, долітають усі можливі види зброї. І в таких обставинах громада підтримує дослідження, має екологічні проєкти, в тому числі зі школярами, вивчає і пропагує свою спадщину, — розповідає Олексій Василюк. — Ця громада з великої літери — не просто люди, а свідома інституція. Вони думають, як зберегти природну й історичну спадщину в час, коли над головою пролітають ворожі дрони і лунають вибухи. Одна з наших місій — подивитися, що саме тут варто заповідати, і у нас великі плани в цьому напрямку.
«Ми відчуваємо відповідальність за цю роботу»
Моніторинг територій, осушених після руйнування Каховської ГЕС, експерти Української природоохоронної групи проводить із червня 2023 року у власних експедиціях та разом з іншими організаціями та журналістами. Перша поїздка відбулася за три тижні після теракту. Відтоді експедиції намагаються повторювати кожні три-чотири місяці, хоча працювати там дедалі складніше через близькість фронту й обмежений доступ.
— Сенс моніторингу — у безперервності й регулярності. Якщо прийти через 50 років, або прийти одного разу і вдруге не повернутися — це вже не моніторинг, а екскурсія чи прогулянка. Ми можемо працювати на окремих ділянках біля берега, хоча сама територія величезна — дві тисячі квадратних кілометрів. Швидше за все, найцікавіше якраз далі, куди ми не можемо потрапити. Тому всі наші висновки — дуже занижені, а насправді все значно цікавіше — відзначає Василюк. — Зараз є купа статей — з Індії, Китаю, США на цю тему. Але переважно це дослідження по супутникових знімках: «була вода — тепер немає води». Фактичних польових даних, які маємо ми, вони не містять. І наша команда відчуває свою відповідальність за цю роботу, за дані, які ми отримуємо, адже тільки ті, хто своєчасно зібрав польові дані — буде джерелом інформації для всіх. Бо навіть якщо за три роки інші почнуть дослідження, в них уже не буде пам’яті про те, як усе змінювалося з самого початку, коли на місці теперішнього лісу була просто мокра поверхня.
Найбільший у Європі ліс солов’їв
Одним із найбільших відкриттів для дослідників стало те, наскільки швидко територія перетворилася на оселю для величезної кількості птахів і комах. Особливо це помітно у вербових заростях, які за кілька років вкрили значні площі колишнього дна водосховища.
— Я ніде не чув такої кількості солов’їв одночасно. Це може бути фішкою цієї території — найбільший у Європі ліс солов’їв, — захоплено говорить Олексій. — Зараз там велика кількість комах, які харчуються саме вербами: жуки, гусінь, личинки. Паралельно з’являється багато комахоїдних птахів — комахам ще треба постаратися, щоб їх не з’їли. Всі ці солов’ї, очеретянки — перелітні, комахоїдні птахи. Вони прилетіли, їм тут сподобалося, бо є величезна кормова база. А от великим тваринам пересуватися в новому лісі поки що дуже важко. Навіть я руками розсовував стовбури, щоб зробити наступний крок. Оленю з двометровими рогами там пройти нереально. Але сліди деяких тварин ми вже побачили, і це дає надію.
«Ми вперше бачимо, як природа запускає себе заново»
Головний висновок експедиції для Василюка — те, наскільки потужно й послідовно природа відновлює себе сама, навіть після десятиліть існування водосховища.
— Багато хто казав: як тільки просохне ґрунт — всохне і ліс. Але нічого не всихає. Ходиш — а субстрат мокрий, він дуже добре тримає вологу. Частина дерев справді загинула в першу зиму, але далі процес загибелі майже зупинився. Я колись думав, що для формування повноцінного лісу має залишитися одне дерево з двохсот, але цього досі не сталося. Дерева продовжують рости у висоту й набирати об’єм, а менше їх не стає, — ділиться спостереженнями науковець. — Ми брали проби ґрунту — він дуже багатий органікою, хоча й сильно забруднений важкими металами. Є ділянки, вкриті товстими шарами мушель дрейсени та інших двостулкових молюсків, у тому числі червонокнижних. Я думав: ну все, на таких місцях нічого не виросте, хіба амброзія. Але ні — там формуються свої рослинні угруповання, просто інші.
Олексій Василюк наголошує, що приклад відновлення екосистем на дні водосховища — це можливість вперше спостерігати природний механізм у роботі.
— Вода відходить після водопілля, верба й тополя засівають поверхню води пухом із насінням. Пух плаває на поверхні води, вітер несе його до берега а хвилі висіваюсь на вологимй грунт по мірі того як візступають, звільняючи територію. Згодом частина дерев гине і падає, створюючи каркас на поверхні грунту, що затримує органіку принесену річкою і спричиняє надшвидке ґрунтоутворення. Ми вперше бачимо, наскільки це все злагоджено працює, як природа запускає себе заново. Навіть 70 років існування водосховища не зламали цей механізм. Щойно пішла вода — усе знову запустилося, як швейцарський годинник. І мені здається, це головний висновок: на цьому унікальному випадку ми раптом можемо побачити, як насправді функціонує природа.
«На третій рік ми вже побачили сформовані угруповання»
Іван Мойсієнко їздить у експедиції до колишнього Каховського водосховища регулярно — ця поїздка була для нього дев’ятою. Працюючи там кілька разів на рік, науковець має можливість відстежувати, як змінюється нова екосистема.
— Ми ведемо багатопланові дослідження. Вимірюємо біомасу, дивимося, як росте верба — домінуючий наразі вид, вивчаємо флору. Але цього разу головна увага була саме на рослинності — ми здійснювали описи рослинних угруповань, — розповідає Мойсієнко. — Рослини не ростуть випадково. Вони формують певні набори видів залежно від умов середовища — те, що ми називаємо угрупованнями. Раніше угруповання ще не були сформовані. Але зараз, на третій рік, ми вже побачили, що вони достатньо стабільні та придатні для того, щоб їх класифікувати. І це була фактично перша експедиція саме з вивчення рослинності.
За словами науковця, найбільше його цікавили вербово-тополеві ліси, які зараз домінують на дні водосховища. Головне ж відкриття — те, наскільки швидко вони набули ознак повноцінного лісу.
— Всі основні елементи лісу ми вже маємо. Є високе флористичне багатство — приблизно по 30 видів в одному описі. Це вже не піонерне угруповання, яке тільки формується. Є чітка ярусна структура. Тобто ми бачимо повноцінно сформований рослинний покрив.
Інвентаризацію Іван Іванович проводив разом з колегою Анною Куземко.
— Разом з Анною ми виконали 47 геоботанічних описів. Вивчали не лише вербово-тополеві ліси, а й зарості тамариксу та очерету, рослинність берегів озер, що пересихають, ділянки, вкриті мушлями молюсків. Тобто всі типи біотопів і рослинних угруповань, які зустріли.
400 видів рослин
За три роки після руйнування Каховської ГЕС рослинне різноманіття на дні водосховища продовжує стрімко зростати.
— У нас нещодавно вийшла стаття, де ми наводили 350 видів. Але зараз, думаю, уже близько 400 видів рослин зростає на дні Каховського водосховища, — говорить Мойсієнко. — Важливо, що вже з’явилися види, які охороняються. Наприклад, осока житня включена до Червоної книги України. Є види з регіональних червоних списків областей — китятки чубаті (Херсонської), астрагал скручений (Дніпропетровської), півники болотяні, роговик несправжньоболгарський, сусак зонтичний (Запорізької). Тобто це вже територія, де зберігаються рослини, що підлягають охороні згідно із законодавством.
За словами науковця, це змінює саме значення нової екосистеми.
— Ми можемо говорити не лише про велике загальне значення цих лісів , що вони депонують вуглець, виділяють кисень, стримують піщані бурі, є середовищем проживання для великої кількості тварин, у тому числі рідкісних. А тепер ми бачимо, що тут ще й оселяються види рослин, які охороняються. Ці ліси вже мають природоохоронне значення.
Цікаво, що якщо в перший рік на цій території переважали рослини, які заносяться вітром, то вже з 2024 року значно зросла роль рослин, які поширюються тваринами. Це опосередковано свідчить про те, що тварин стає більше.
Швидкість лісу
Одне з найбільш показових спостережень експедиції — те, наскільки швидко новий ліс ускладнюється і набуває ознак зрілої екосистеми.
— Якщо в перший рік це були одноярусні угруповання, де очерет і верба були фактично одного росту, то зараз уже чітко виділяються яруси. З’явився чагарниковий ярус, трав’яний, сформувався деревний ярус. За науковими критеріями, дерева вищі за п’ять метрів уже вважаються повноцінним деревним ярусом. А верби на дні водосховища ще у 2024 році перетнули цю межу. Зараз середня висота дерев становить більше 5 метрів, а окремі дерева мають зріст більше семи метрів, — пояснює Іван Мойсієнко. — Вербово-тополеві заплавні ліси входять до резолюції №4 Бернської конвенції. Це тип лісів, який охороняється по всій Європі. І зараз ми бачимо формування величезного нового масиву таких лісів — тут, на дні колишнього Каховського водосховища.
Складна лісова екосистема
Науковиця Анна Куземко говорить: за три роки на місці колишнього Каховського водосховища сформувалася складна лісова екосистема з високим біорізноманіттям.
— Якщо на основі попередніх досліджень я очікувала побачити 10-20 видів на ділянці, то зараз у деяких описах ми маємо близько 50 видів на 100 квадратних метрів. Це дуже високе різноманіття, — наголошує Куземко. — На перших етапах там було дуже багато злинки канадської — агресивного чужорідного виду. Але тепер з кожною поїздкою ми бачимо все більше лучних і болотних видів: злаків, осок, ситників. Тобто формуються не просто якість хаотичні зарості, а справжня лісова структура.
Окрему увагу науковці приділили вивченню ярусності рослинних угруповань молодого лісу. Особливо підкреслюють швидкість розвитук мохового покриву.
— Минулого року це вже був суцільний моховий килим, але домінував фактично один вид — фунарія вологомірна. Тепер різноманіття мохів збільшилося — я зібрала зразки для наших колег, які займаються мохоподібними, щоб вони змогли їх визначити. Також на деревах починають формуватися біоплівки з водоростей і епіфітні лишайникові угруповання.
Чим більше рослин з’являється у новому лісі, тим більше тварин обирають його для проживання.
— Якщо раніше ми просто продиралися через цей ліс, то тепер продираємося ще й через павутиння. Павуків стало дуже багато — раніше такого не було, — пригадує Анна. — Також дуже багато птахів. Раніше ми бачили переважно водно-болотних птахів — куликів, мартинів. А тепер з’явилося багато співочих птахів, зокрема соловʼїв.
Науковиця каже: зі збільшенням кількості квітучих рослин має зростати й кількість запилювачів.
— На черепашкових відкладах, де минулого року майже нічого не росло, зараз ми бачимо аборигенні види, характерні для приморських біотопів. Наприклад, латук татарський утворює суцільні зарості. Уже є гарно квітучі рослини, які приваблюють комах-запилювачів. Це жовтозілля весняне, представники айстрових, губоцвітих. І таких рослин стає дедалі більше.
Три дива Каховки
Для науковців ці експедиції — унікальна можливість бачити, як нова екосистема формується практично з нуля.
— Зрозуміло, що сама катастрофа — це трагедія. Але для науки це унікальний шанс спостерігати відродження екосистеми буквально від перших півсантиметрових проростків верби до лісу заввишки сім-вісім метрів.
Анна розповідає про «три дива Каховки» — неймовірні факти, яким науковці все ще шукають пояснення.
— Перше диво — швидкість зростання дерев. У перші місяці вони росли по 2–3 сантиметри на день. Це було просто неймовірно. Друге диво — те, що верби зацвіли вже фактично на другий рік вегетації, хоча за літературою це мало б відбутися на п’ятий-сьомий рік. І третє диво — дуже високий вміст хлорофілу. Вимірювання, які зробили наші колеги-фізіологи рослин Олександр Поліщук і Катерина Романенко, показали значно вищий його вміст порівняно із аналогічними показниками у світових базах даних.
За словами Куземко, скоріш за все, ці дива пов’язані з надзвичайно поживними ґрунтами дна водосховища.
— Хоча в ґрунтах є токсичні елементи, і може спостерігатися нестача вологи у ґрунті, поки що ми не бачимо ознак пригнічення цього лісу. Навпаки — це дуже здоровий ліс. І цей молодий ліс набагато ефективніше виконує кліматорегулюючі функції, ніж раніше це робила велика штучна водойма. Наші дослідження, основані на методиці фітоіндикації, показали: температура тут знижується, а вологість підвищується.
Раніше під час поїздок дослідники відбирали проби ґрунту — в них виявили перевищення концентрацій деяких важких металів. Втім, Анна Куземко пояснює, що в цьому випадку такі результати можуть бути не остаточними.
— Верба має сильні ремедіаційні властивості. Вона здатна активно поглинати токсичні речовини з навколишнього середовища. Тому дуже добре, що саме верба домінує в цьому лісі.
До речі, на окремих досліджених ділянках, зокрема поблизу Марʼїнського домінує верба біла. Гібридів, якими лякала преса, називаючи їх мутантами, на окремих ділянках майже не було. Хоча в наявності гібридів верби немає нічого поганого — вони поширені по всій території України, а не лише на дні колишнього водосховища.
— До речі, біля Нововоронцовської громади ми також виявили велику вигорілу ділянку — ймовірно, після недавнього обстрілу. Але навіть там верби й тополі вже почали відновлюватися: від коренів пішли нові пагони. Тобто цей ліс виявляється дуже стійким навіть до сильних пошкоджень, — підсумовує Куземко.
«Це вже не водосховище — це Великий Луг»
Анна Куземко зізнається, що після останньої експедиції їй дедалі важче називати цю територію «колишнім водосховищем».
— Раніше ми постійно казали: «дно водосховища», «колишнє водосховище». Але після цієї поїздки я вже не хочу так говорити. Для мене це Великий Луг. Врешті, ця територія вже не виглядає як колишнє водосховище. Це величезна заплава.
Разом із колегами науковиця вивчала історичні карти та описи цієї території до створення Каховського водосховища.
— Ми нарахували понад 30 типів біотопів, які тут існували: різні ліси, луки, водні та болотні екосистеми. Зараз ми вже бачимо дуже багато лучних видів, але самі луки ще не сформувалися. Їхнє формування міг би прискорити випас домашньої худоби, який неможливий зараз через війну. Але в перспективі цьому процесу допоможуть дикі тварини. Ми вже бачимо сліди кабанів, ймовірно, є олені. Якщо дикі копитні забезпечуватимуть природний випас, то протягом кількох років тут можуть сформуватися й заплавні луки.
«Найкращий варіант для цієї території — біосферний заповідник»
На думку Анни Куземко, територія колишнього Каховського водосховища в майбутньому має отримати високий природоохоронний статус.
— Ми багато думали, яким могло б бути майбутнє цієї території, якщо її знову не затоплять. І я думаю, що найкращий варіант — це біосферний заповідник.
Вона проводить паралелі з Чорнобильським радіаційно-екологічним біосферним заповідником.
— Це теж територія, сильно змінена людиною, але там відновилася природа. Тут ми бачимо подібний процес. І я думаю, що вже зараз потрібно працювати над обґрунтуванням створення біосферного заповідника на місці колишнього водосховища. Це міг би бути змішаний природно-культурний об’єкт спадщини ЮНЕСКО, — вважає Анна. — Інтерес до Каховки не зникає. Кожна наша експедиція викликає увагу іноземних журналістів і дослідників. Я впевнена, що після війни це буде дуже важливий і дуже відомий природний об’єкт, який приваблюватиме туристів з усього світу.
