Чи можна розвивати громади, ігноруючи природу?
Навіть поверхова аналітика показує: якщо екологічна складова стратегій буде лише «додатком для галочки», громади неминуче зіткнуться з деградацією земель, дефіцитом води, збитками від посух і паводків. У час кліматичних змін та євроінтеграційних прагнень довкілля перестає бути другорядним питанням – воно стає фундаментом розвитку.
Століттями українці гармонійно поєднували шанобливе ставлення до природи – як до основи життя й духовних цінностей, та утилітарне – як до ресурсу для господарювання. Та поступово розуміння необхідності збереження природних ресурсів почало витіснятися споживацьким ставленням до них. І хоч на рівні цінностей люди і далі визнають важливість збереження довкілля, але пріоритетом стали економічні вигоди. Луки, степи, ліси, річки й болота розглядаються переважно як головні джерела зростання добробуту й достатку.
Значною мірою це є наслідком радянської політики екстенсивного використання природних ресурсів та браку уваги з боку держави до формування екологічної свідомості суспільства. Проте так не може тривати безкінечно. Уже сьогодні ми стикаємося як із локальними, так і з глобальними викликами, породженими споживацьким ставленням до довкілля. Посухи й повені, деградація ґрунтів, обміління річок, всихання лісів, виснаження водоносних горизонтів та зникнення боліт – усе це прямі наслідки утилітарного господарювання.
Дуже промовистим є ставлення до збереження природи на рівні громад. Варто зазирнути в їхні стратегії розвитку: яке місце там відведено екологічним пріоритетам? Як природоохоронні заходи узгоджуються з прагненням економічного зростання? Наскільки відображена ключова ідея сталого розвитку – гармонійне поєднання економіки, соціуму та довкілля?
Детальний аналіз екологічної складової стратегій розвитку 55 громад Черкаської області, а також спілкування з їхніми розробниками, відвідування окремих громад дозволили нам зрозуміти і контекст, і реалії.
Загальні висновки такі: по перше, склалося враження, що частина громад все ще не усвідомлює важливості документів стратегічного планування та досі не розглядає власну стратегію розвитку як дієвий інструмент управління. Певно тому багато стратегій нагадують формальні «плани роботи», створені лише для виконання вимог законодавства, без наміру подальшої реалізації. Цілі і завдання формулюються декларативно, без конкретних механізмів реалізації. Нерідко громади грішать обширним копіюванням обласних документів чи напрацювань сусідніх громад, унаслідок чого втрачається зв’язок із реальними потребами конкретної території.
По-друге, у стратегіях розвитку громад часто бракує справжнього стратегічного бачення. У документах фіксують переважно те, що здається актуальним сьогодні, і залишають поза увагою напрями, які формуватимуть завтрашній день: розвиток відновлюваної енергетики, розширення природоохоронних територій, екотуризм, «зелені» технології. Але ж стратегія – це не набір «швидких рішень», а дорожня карта на роки вперед. Вона має не тільки гасити пожежі сьогодення, а й відкривати горизонти для нових можливостей, яких без продуманого підходу громади ризикують просто не побачити.
Лише стратегічний підхід дозволить громаді побачити у цій балці можливості для створення природоохоронної території, пасовища для крафтової сироварні чи розвитку ековольтаїки
По третє, громади змушені розробляти і затверджувати не один-два, а чимало документів із стратегічного і просторового планування – через це вони здебільшого існують абсолютно розрізнено і в реальності ніяк не пов’язані між собою. Це просто знецінює кожен окремий документ.
По четверте, у більшості громад екологічна складова не в пріоритеті. З одного боку, є розуміння важливості ряду екологічних напрямів (здебільшого ТПВ, якості води, енергоефективності, іноді екотуризму) та намагання відповідати державній політиці у сфері сталого розвитку. Проте з іншого – на охорону природи і збереження навколишнього середовища дивляться скоріше як на перешкоду для вирішення економічних і навіть соціальних питань. Через це екологічна складова часто розглядається ізольовано від соціально-економічних пріоритетів, що призводить до формулювання розрізнених і непов’язаних між собою завдань.
Різне сприйняття екологічних питань у громадах значною мірою зумовлене особливостями їх проблематики. В одних громадах екологічні загрози мають системний та критичний характер (наприклад є великі сміттєзвалища, дефіцит питної води, промислове забруднення), тому безпека довкілля логічно стає стратегічним пріоритетом. В інших громадах екологічна ситуація більш стабільна, і екологічні заходи виконують підтримуючу роль у реалізації інших цілей – туризму, комфорту життя, розвитку інфраструктури. Орієнтація громади на залучення інвестицій у аграрний, промисловий або інфраструктурний сектори часто унеможливлює визнання екологічної безпеки та збереження довкілля як привабливої стратегічної цілі.
Офіційно дозволені, але необлаштовані сміттєзвалища є величезними проблемами у деяких громадах
Проте дуже часто у громадах бракує достовірної фахової інформації про реальний стан довкілля, тому й екологічні пріоритети формуються невірно. Або просто немає розуміння важливості врахування екологічної складової при плануванні стратегії економічного зростання.
Показовим є приклад громади на Черкащині, в адмінмежах якої розташоване унікальне природне утворення та дуже популярний нині туристичний об’єкт – гранітний каньйон на річці. Одним із ключових пріоритетів стратегією розвитку цієї громади визначено економічний розвиток, зокрема через «розбудову каньйону», «створення комплексних послуг з проживання, відпочинку, харчування, екскурсійного обслуговування, організації дозвілля», «модернізацію інфраструктури громади та благоустрою». Водночас екологічна складова стратегії обмежена лише одним завданням: «Впровадження комплексних систем моніторингу стану довкілля» (при тому, що у SWOT-аналізі однією із сильних сторін громади зазначено «Сприятливий екологічний стан навколишнього середовища»).
Це приклад моделі розвитку, де природний об’єкт розглядається насамперед як ресурс для економічної вигоди, а не як цінність, що потребує довгострокової охорони та сталого використання.
Що можна очікувати у майбутньому?
Та частина економічного розвитку громади, що ґрунтується на експлуатації природного об’єкта, опиниться під загрозою через деградацію екосистеми каньйону унаслідок його надмірного і неконтрольованого рекреаційного навантаження.
Природні «родзинки» громад слід розглядати не лише як туристичний магніт, а й як екосистеми, що потребують дбайливого ставлення та відповідального управління
У більшості (67,3%) проаналізованих стратегій екологічний компонент розглядається як частина комфортного/безпечного проживання та розвитку інфраструктури громад або інтегрований (у 18,2%) у вигляді окремих екологічних аспектів (енергоефективності, розвитку альтернативної енергетики, екотуризму) в стратегічні цілі економічного спрямування та/або таких, що пов’язані із інвестиційною привабливістю громади. Звісно, не варто очікувати, що в сьогоднішніх реаліях екологічна складова буде розглядатися громадами як самодостатня цінність, а не просто як інструмент забезпечення зручного життя для населення. Але й ігнорувати важливість збереження природи та екосистемних послуг, які забезпечують довгострокову стійкість і безпеку громади, було б вкрай короткозоро.
Проведений аналіз показав: громади визнають важливість екологічної складової, але не розглядають її як рівноправну частину стратегії поряд із економічною та соціальною складовими. Ідеї сталого розвитку лише починають інтегруватись у стратегічне планування громад. Певно тому у стратегічних цілях громад лише епізодично з’являються сталі, інноваційні або ресурсозберігаючі концепти: акцент на адаптації до змін клімату або забезпечення сталого розвитку трапляється вкрай рідко, а якщо і згадується, то переважно в контексті технічних рішень (енергетика, водопостачання, цифровізація).
Примітно, що у стратегіях багатьох громадах цілі на кшталт «Поліпшення стану довкілля» або «Екологічна безпека та збереження довкілля» передбачено досягати лише за рахунок вирішення кількох проблем: твердих побутових відходів, водопостачання і водовідведення, благоустрою територій та іноді підвищення екологічної культури. Таке вузьке бачення екологічної складової не може забезпечити комплексний підхід до збереження довкілля, належний рівень екологічної безпеки, адаптації до змін клімату та раціонального використання природних ресурсів.
Особливе занепокоєння викликає відсутність у більшості стратегій розвитку громад чітких цілей і завдань, спрямованих на оптимізацію природно-заповідного фонду (ПЗФ). Попри те, що збільшення площі об’єктів ПЗФ України із нинішніх 7% до 15% до 2030 року є одним із наших євроінтеграційних зобов’язань, створення нових або розширення меж існуючих територій і об’єктів передбачено (або принаймні задекларовано) лише у кількох стратегіях Черкащини (6 із 55). І це при тому, що, наприклад із 24 громад Черкаського району чотири громади не мають жодного природо-заповідного об’єкту, а показник заповідності територій більшості інших не досягає й 1%.
Є й інші екологічні напрями, які громади майже не помічають у своїх стратегіях. Йдеться про системну боротьбу з інвазійними рослинами, комплексне регулювання чисельності безпритульних тварин, запровадження сучасних рішень у сфері поводження з дощовою водою. Проте це – не другорядні деталі, а виклики, що потребують уваги вже зараз.
Ігнорування проблеми поширення інвазійних видів може стати справжнім викликом для громад
Загалом, можна констатувати, що проаналізовані стратегії розвитку поки що слабо адаптовані до реальних потреб громад та не враховують актуальні екологічні виклики. Питання довкілля інтегруються в стратегії переважно через компонент якості життя, безпеки або комунальної інфраструктури, проте екологічна складова часто не розглядається як основа створення комфортного й безпечного середовища в громаді. Дуже слабкою ланкою лишаються питання зміни клімату, адаптації до ризиків, збереження біорізноманіття, екологічної освіти. У багатьох документах відсутній орієнтир на довкілля як цінність і базу сталого розвитку – воно розглядається переважно як ресурс.
Чому так сталося і що робити?
Однією з проблем ще на початковому етапі роботи над стратегією є відсутність реальної діагностики місцевих умов та недостатність якісних вихідних даних. Дуже часто представлений у стратегіях SWOT-аналіз ґрунтується не на статистиці, результатах досліджень, даних аудиту ресурсів, а робиться формально, поверхово, не показує реального стану справ і тому не може стати справжньою основою для розробки стратегічних цілей.
Не менш важливою проблемою є брак у громадах фахівців у сфері екології і охорони довкілля. Через дефіцит експертних знань екологічні питання подаються формально, без глибокого аналізу та формулювання конкретних і вимірюваних цілей, з обмеженим використанням сучасних, інноваційних підходів. Цю проблему можна було б вирішити ширшим залученням стейкхолдерів – шляхом співпраці з профільними фахівцями, екологами, науковцями, громадськими організаціями. Проте у багатьох громадах, маючи недовіру і упереджене ставлення до зовнішніх експертів, вирішують обходитись власними силами.
Доволі часто екологічні питання відходять на другий план через бюджетні обмеження або більший акцент на інфраструктурні чи економічні проєкти. Також у процесі розробки стратегії часто обираються напрями, цілі і завдання, які не викликають спротиву чи заперечень під час обговорення та затвердження, замість тих, що є критично необхідними для громади, але можуть бути складними чи конфліктними для впровадження (наприклад, вирішення проблеми стихійних сміттєзвалищ, обмеження господарської діяльності на цінних природних територіях та ін.).
Маємо визнати: сучасне українське суспільство ще не готове поставити екологічні питання в пріоритет – реальний, а не декларативний. Причому як на рівні громад, так і на рівні держави. Це зокрема наслідок і недостатньої екологічної освіти та культури у суспільстві, і пріоритету короткострокових економічних вигод над довгостроковою безпекою довкілля, і недостатньої інтеграції екологічних критеріїв у державну політику.
Проте, це не означає, що нічого не можна змінити. Варто шукати компромісні рішення, що забезпечуватимуть баланс між економічними інтересами громади та збереженням довкілля. Будь-яке інвестиційне чи інфраструктурне рішення слід розглядати крізь призму його довгострокових наслідків: впливу на якість водних і земельних ресурсів, стан повітря, біорізноманіття, здоров’я населення. Слід доносити до громад, що інтеграція екологічних пріоритетів у стратегії розвитку може створити додану вартість: залучення «зелених» інвестицій, розвиток екотуризму, формування нових ринків для екологічно чистих технологій і послуг
Можна залишатися в межах традиційного господарювання, а можна відкривати нові можливості: замість розорювати степ – зробити з нього екотуристичну локацію
До 1 січня 2028 року кожна громада має розробити і затвердити ще один важливий документ – Комплексний план просторового розвитку (КППР). Тоді як стратегія розвитку громад визначає бачення майбутнього громади, КППР визначає «як і де саме реалізовувати стратегічні цілі в просторі», тобто де може бути сонячна електростанція, де передбачені туристичні маршрути й рекреаційні зони, які території варто залишити під охороною, де прокладати дороги та ін. Ключовими спеціалістами розробки КППР є архітектори, містобудівники та урбаністи, інженери-геодезисти, картографи, ГІС-фахівці. Проте без залучення екологів, біологів та природоохоронців якісний комплексний план неможливий – він ризикує стати суто інженерно-архітектурним документом, що ігнорує природні особливості території. Це неминуче призведе до конфліктів, проблем із законом та втрат природних ресурсів у майбутньому.
Не можна ігнорувати і той факт, що одні розробники КППР справді залучатимуть фахівців-екологів до роботи та консультування, інші ж можуть прагнути скоріше формального виконання завдань. Саме тому надзвичайно важливим є громадський контроль з боку екологічних організацій та активістів, які перевірятимуть відповідність планів стратегічним цілям збереження природи та законодавчим вимогам.
Нині перед громадами стоїть подвійне завдання: навчитися мислити стратегічно й водночас діяти з урахуванням екологічних обмежень. Стратегія розвитку й Комплексний план просторового розвитку мають працювати у зв’язці, доповнюючи один одного. Лише тоді вони стануть не формальними документами, а реальними інструментами сталого розвитку.
Майбутнє кожної громади залежить від того, чи зможе вона поєднати економічне зростання з турботою про природу. І чим раніше ми це усвідомимо, тим більше шансів залишити нашим дітям не лише сучасну інфраструктуру, а й здорове довкілля.
Оксана Спрягайло, Олександр Спрягайло, ГО «Екосоціум», Черкаси
