Чи прикордонна смуга може узгоджуватися з територіями природно-заповідного фонду? Чи може ця смуга сама стати заповідною зоною? Посилення охорони державного кордону України з країнами-агресорами та розгляд законопроекту 7475 зробили цю тему більш ніж актуальною.
Питання посилення державного кордону має безпосередній стосунок і до охорони природи, адже під самим кордоном, на периферії нашої держави, зосереджується найбільша кількість цінних природних територій. Тут найбільше нерубаних лісів і немеліорованих боліт. Ми вже повідомляли, що 44% всіх площ природно-заповідного фонду України потрапили в зону бойових дій, окупації та на вже звільнені від окупації території. І це не випадково, адже найбільш цінні заповідні території зосереджуються вздовж кордону по цій же причині.
Так, чимало природоохоронних територій опинились (точніше, початково були створені) в прикордонній смузі. Наші колеги з МБО “Екологія-Право-Людина” порахували, що пропонована законопроектом 7475 2-кілометрова смуга на кордоні з Білоруссю містить приблизно 65 тисяч га у межах заповідних територій (у тому числі 25,9 тисяч га – у межах Чорнобильського біосферного заповідника, 6,9 тисяч га – у Рівненському та Поліському природних заповідниках, де діє найсуворіший охоронний режим) і ще 56 тисяч га вздовж кордону з росією. Усього вздовж сухопутного кордону з країнами-агресорами розміщено 90 об’єктів природно-заповідного фонду.
Практично всі ці території – ліси та непрохідні болота – чудові природні перешкоди для просування ворожих військ. На початку весни 2022 року десятки російських танків загрузли у болотах Українського Полісся і тут ми цілком згодні з колегами з WWF, що для підвищення обороноздатності слід обводнювати болота на півночі України. Отож, чим краще зберігатимуться природні ландшафти, чим більше вони будуть обводнені – тим краще виконуватимуть функцію захисту України від військового вторгнення.
Більшість заповідних територій, передусім найбільші – природні і біосферні заповідники, національні природні парки й регіональні ландшафтні парки – значно більші за розміром, ніж ширина прикордонної смуги. І якщо їх підтримувати у природному стані, зупинити в них рубки і відновити колишню водність боліт – це фактично збільшить в деяких місцях прикордонну смугу в рази!
Сама прикордонна смуга обіцяє бути більш ніж захищеною і контрольованою територією, де господарська діяльність буде обмежена ще більше, ніж у національних парках. Україна має найкращий у світі досвід створення природоохоронних територій внаслідок суворого обмеження перебування на них людей. Приклад: Зона відчуження ЧАЕС і територія колишніх колгоспів і сіл за останні 30 років перетворились на найбільшу природну територію Центральної Європи. Зараз це біосферний заповідник (між іншим, найбільша заповідна територія з усіх розміщених уздовж кордону). Тож навіть меліоровані болота, не говорячи про природні болота і землі лісгоспів, що потрапили в прикордонну смугу, незабаром стануть оазами біорізноманіття.
174,4 тис. га прикордонної смуги вздовж межі з країнами-агресорами – це природні території не в складі природно-заповідного фонду. Ніщо не заважає Україні оголосити їх територією ПЗФ з особливо суворим режимом охорони. Таке рішення буде надзвичайно корисним для збереження біорізноманіття, оскільки найголовнішим чинником втрат дикої природи є господарська діяльність, якої тут тепер не буде. І від такого рішення жодним чином не постраждає економіка держави.
Ми готові підготувати наукове обґрунтування для створення такого заповідного об’єкту.
#ПрямуємоРазом #MovingForwardTogether #EU4USociety
