Ми віримо в швидку перемогу ЗСУ над російськими загарбниками та у повне відновлення суверенітету України. Ми щодня допомагаємо захисникам України і очікуємо на важливі для всіх українців новини з фронту. Тому вже зараз ми розпочали міркувати про післявоєнне майбутнє. Що буде з дикою природою в Україні після перемоги і звільнення її від російських загарбників та як відчуємо ми самі ці зміни?
Під час будь-яких бойових дій завжди гине незліченно велика кількість живих організмів, на долю яких в умовах воєнного стану ніхто не зважає. Часто держави-агресори умисно знищують природні екосистеми, щоб отримати тактичні переваги (облаштувати вогневі позиції, звільнити обрій від візуальних перешкод, знищити для ворога маскувальні елементи ландшафту, створити димову завісу) або відчутно погіршити умови життя місцевого населення. Дій агресора зазвичай вистачає, щоб перетворити значні площі на руїни і згарища.
У короткостроковій перспективі вплив військових дій на біорізноманіття завжди є руйнівним. Крім того, початок будь-якої війни припиняє діяльність з охорони природи, яку вели державні органи влади і громадські організації. Тож поки війна триває – нема ні охорони природи, ні адекватного моніторингу змін у довкіллі. А дослідження та рішення, ухвалені за результатами війн на державному або міждержавному рівнях, традиційно зосереджені на кінцевих результатах війни (виявленні забруднених територій, обрахунках нанесених збитків, репараціях, відновленні помітних для нефахівця змін – таких, як висадка лісів на місці тих, які згоріли під час війни) для дикої природи, а не на екологічних, соціальних та економічних процесах, що стануть причиною довгострокової трансформації біорізноманіття.
До нас часто звертаються журналісти з проханням дати оцінку збиткам, які вже зараз російські війська завдали довкіллю України. Ми вважаємо, що зараз таку оцінку дати вкрай важко, а швидше неможливо. А якби й було можливо, то екологічні збитки були б дійсно дуже значними (в грошовій оцінці). Але це не означає, що не варто документувати екологічні злочини і зміни в довкіллі. Навпаки.
Українська природоохоронна група долучається до збору даних про екологічні злочини, скоєні російськими військами під час вторгнення в Україну. Такі відомості потрібні українському уряду для вирішення першочергових завдань у найближчі терміни. Проте ми розпочали і довгострокове дослідження, що дозволить з часом відстежити зміни в природі України, що стались через війну росії проти України. Це дослідження неминуче триватиме протягом багатьох років, супроводжуючи зміни, що відбуватимуться в природних екосистемах. Поки можна припустити, що будуть йти одночасно різні процеси і відбуватиметься як відновлення, так і подальша незворотня деградація, залежно від того, які процеси були запущені воєнними діями.
Сьогодні ще зарано говорити про те, якою саме буде природа України після звільнення всієї території нашої держави від загарбників. Проте вже зараз можна назвати досить велику кількість змінних, які з часом визначать майбутнє перетворення природи.
Найбільш вагомі наслідки війни для природи будуть пов’язані з довготривалими соціальними, інституційними та економічними змінами, а не тактичними аспектами бойових дій. Звісно, перше, що спадає на думку, – не соціальні зміни, а картини війни. Вибухи боєприпасів, розбита техніка, пожежі й перетворені на “місячний ландшафт” території. Такі впливи стрімко руйнують природний вигляд будь-якої екосистеми, знищуючи більшість візуально помітних тварин і рослин. Деякі впливи будуть розтягнуті в часі. Зараз важко оцінити, як прореагує природа на масу покинутої зруйнованої військової техніки, розкиданої по лісах, полях і болотах. Скільки і які забруднювальні речовини постачатимуть тисячі одиниць розбитої техніки та розірваних боєприпасів у довкілля і як довго це триватиме. Усе це розрахувати в повному обсязі неможливо. Передусім тому, що не неможливо відбирати будь-які проби під час самих бойових дій і аварій на непідконтрольних територіях і в зонах бойових дій. Те саме стосується і забрудників, що потрапляють у довкілля внаслідок руйнування військовими промислових об’єктів та місць зберігання різних хімічних речовин.
Утім, пошкоджені ландшафти можуть залишитися в неочікувано вигідному для природи стані, коли на них не відбуватиметься жодна господарська діяльність, що дозволить природі відновитися. Природа має надзвичайно великий потенціал відновлення. Ліси легко відновлюють повночленні екосистеми після пожеж, заплави річок вкривають рослинністю піщані намиви після великого водопілля, а тварини стрімко заселяють території, на яких їхньому життю не заважає людина. Найкращий приклад – це зона відчуження Чорнобильської АЕС, яка ще 30 років тому була зайнята селами, полями і колгоспами. А тепер вона є найбільш дикою та незвіданою плямою в Європі.
У випадках з околицями зруйнованих населених пунктів або там, де з різних причин ускладнене розмінування, – після завершення війни може настати дійсно вигідний для природи період без антропогенного тиску. Він стосуватиметься і прилеглих територій, які не були пошкоджені, але мають потенціал донорів біорізноманіття для територій, що зазнали руйнування. Знищені сьогодні заповідні території завтра можуть обернутись появою зон, які матимуть вимушено більші обмеження для перебування людей, ніж будь-яка природоохоронна територія. Чим довше затримається розмінування – тим важче буде його провести. Небезпечні «сюрпризи» Другої світової війни знаходять і в наш час. Тому певні території буде простіше подарувати природі, ніж витрачати дорогоцінний час на розмінування всіх загрозливих площ. Між іншим, навіть до лісового господарства інтерес сильно впаде в таких зонах, адже деревина з великою кількістю уламків і куль не лише не має комерційної цінності, але й небезпечна для деревообробної та лісозаготівельної техніки. Тому інтерес транснаціональних компаній до української деревини з частини регіонів впаде. Проте втрата інтересу держави до частини лісів і інших територій призведе до збільшення неконтрольованого природокористування з боку місцевого населення.
Про фортифікації. До завершення війни як захисники України, так і окупанти активно будують укріплення, гріються і готують їжу біля багать. У всіх випадках використовується деревина з місцевих екосистем. Варто відмітити, що обігрів і забезпечення відкритого вогню на блокпостах в населених пунктах зазвичай означає використання деревини з лісосмуг, а також інших штучних насаджень поряд з населеними пунктами. Проте спорудження серйозних фортифікацій потребує використання якісної деревини з лісів, тому страждають і стихійні зарості чужорідних видів, і промислові ліси, і заповідні території.
Головним фактором, що призведе до послаблення антропогенного тиску є, звісно, переселення великої кількості українців з одних регіонів до інших (звісно, десь буде і навпаки). Небачено стрімкі темпи евакуації людей з зони окупації і бойових дій знімають з території більшість чинників антропогенного навантаження. Попри мільйони людських трагедій, така ситуація сприяє відновленню популяцій всіх видів, поширення яких стримувала господарська діяльність. Звісно, не слід сприймати це твердження як анонсування позитивних природних процесів. Передусім на знелюднених територіях будуть поширюватись агресивні чужорідні види, які не є дикою природою і лише витісняють аборигене біорізноманіття. Для прикладу, амброзія полинолиста, золотарник канадський, злинка канадська, ваточник сирійський: до початку війни певний імунітет природних екосистем перешкоджав поширенню цих небезпечних видів у дикій природі, а інтенсивне сільське господарство не давало їм займати сільськогосподарські площі. Зупинка аграрного виробництва означатиме створення колосальних за площею епіцентрів поширення таких чужорідних видів. Площа таких зон, об’єктивно, може виявитись більшою за площу природних територій. Тому зменшення кількості населення і послаблення інтенсивності сільського господарства, промисловості і фактору турбування дійсно призведуть до заростання зайнятих донедавна людиною територій, проте це не означатиме відновлення тут саме природних екосистем, а швидше призведе до небаченого раніше поширення чужорідних видів. Понівечені та покинуті населені пункти і природні ландшафти, спотворені воронками та окопами, сформують нетипові для нашої країни в останні десятиліття типи оселищ, про подальший розвиток яких нам поки нічого не відомо.
В деяких випадках на місці покинутих угідь будуть відновлюватись екосистеми такими, якими їх люди давно не бачили. Це може бути в місцях, що зазнавали значної меліорації в минулому і підтримувались за рахунок гідротехнічних споруд. Те, що штучно осушувалось, може знову стати обводненим, а що зрошувалось – повернеться до посушливих умов.
Прогнозуючи зміни, слід думати й про те, куди переміщуються люди, тікаючи з зони бойових дій. Жодна адміністративна територія не готова до появи великої кількості біженців. Зазвичай ідеться про більш благополучні та безпечні регіони, збільшення населення яких призводить до посилення тиску на природні екосистеми (від споживання води до засмічення та вирубки дерев на багаття) і збільшення обсягів використання природних ресурсів. Загальний рівень життя благополучних регіонів знижується від перерозподілу ресурсів і врешті виникає соціальна напруга. Після завершення війни не всі повернуться відновлювати житло та інфраструктуру зруйнованих міст. Тому після пікового навантаження на екосистеми, викликаного стрімким притоком переселенців у благополучні регіони, відновлення попереднього стану розселення відбудеться лише частково. Сам факт притоку переселенців вже означатиме довготривале навантаження на екосистеми віддалених від бойових дій регіонів, а отже значно збільшить площу впливу. Ця площа також зросте і через втрату в окупованих, замінованих або просто пошкоджених війною регіонах сільськогосподарських територій, нестачу яких будуть компенсувати за рахунок додаткового освоєння природних територій.
В Україні такі тенденції вже відчуваються. Втрата на етапі посівної 32% орних площ викликала законодавчі зміни та ініціативи Мінагрополітики щодо виділення додаткових площ під сільське господарство в безпечних регіонах. Крім того, в метушні прийняття швидких рішень, українські парламентарі ухвалюють і шкідливі для природи рішення. Можна навіть сказати, руйнівні. Законодавчі зміни вже зараз фактично скасували процедуру оцінки впливу на довкілля. Очевидно, що надрокористування, будівництво, рубки та всі інші види господарської діяльності, що мали би проходити ОВД, можливі лише на підконтрольній Україні території. Так, у відповідь на пошкодження і окупацію ворогом сільськогосподарських земель в одних регіонах, держава відповідає руйнуванням природних ландшафтів у безпечних. До того ж, у разі захоплення родовищ корисних копалин на сході та півдні держави дозволяється безконтрольний видобуток у благополучних регіонах, в тому числі на територіях, що перебувають під особливою охороною держави на заході. Зрозуміло, що зараз посилене природокористування дозволяє зменшити ефект від руйнування економіки. Але завтра воно означатиме втрату біорізноманіття і значне зниження рівня життя в усіх регіонах країни, а відповідно, й економічні збитки.
Адміністрації національних парків у західних регіонах країни також повідомляють про значне збільшення випадків стихійних порушень на природоохоронних територіях: засмічення, розпалювання багать та ін. Або приклад Чорнобильського радіаційно-екологічного заповідника, який довгий час був місцем базування великої кількості російських військових, що використали його як велику вільну від людей територію, де можна “безпечно” розгорнути табори (звісно, всім відомо що при цьому вони не взяли до уваги радіаційне забруднення території).
Будьмо чесними: більшість негативних впливів на природні екосистеми завжди здійснюють місцеві жителі. Вони традиційно займаються всіма видами промислів, працюють у лісгоспах та в сфері видобутку корисних копалин (це стосується також і самовільних рубок, браконьєрства тощо). Водночас вимушені переселенці не здійснюють такі впливи і навряд зможуть успішно бути прийнятими в середовище місцевих природокористувачів, що часто мають значну корупційну або незаконну складову. Інакше кажучи, переселенці навряд приєднаються до місцевих жителів у традиційному природокористуванні, а, отже, розширять спектр впливів на екосистеми, а не посилять існуючі впливи. Зокрема, значно зросте засмічення у благополучних регіонах.
Один з традиційних впливів місцевого населення на біорізноманіття – мисливство. В умовах збройної окупації і зменшення населення, вплив цього фактору не зникне, але зміниться. Полювання можна буде практично виключити, враховуючи, що окупація означає роззброєння місцевих жителів. Проте гуманітарна криза призведе до зростання числа випадків добування тварин знаряддями та способами, що в мирний час вважаються забороненими і кваліфікуються як браконьєрство. Слід зауважити, що перший удар на біорізноманіття (як самої війни, так і нещадного промислу) припаде в 2022 році на сезон розмноження тварин, що очевидно призведе у короткостроковій перспективі до зменшення чисельності крупних видів тварин. У наступні ж роки, без антропогенного тиску, можна прогнозувати значне збільшення чисельності багатьох видів крупних тварин. Між іншим наземні тварини, і передусім ссавці, зіграють певну роль в розмінуванні території, адже будуть гинути на розтяжках та інших протипіхотних боєприпасах, тим самим зменшуючи ризик для людей. І чим більше залишатиметься тварин на покинутих територіях, тим безпечнішими вони ставатимуть для людей.
Ризик незаконного промислу тварин (за винятком риболовлі) переселенцями можна практично виключити. Проте у безпечних районах через загальну кризу і проблеми з працевлаштуванням може зрости рівень природокористування в цілому. Продукти, що походять з дикої природи, також важливі для економіки і оперативного фінансування війни. Тому будь-яка підприємницька діяльність, що розвиватиме економіку, буде активно підтримуватись (знову ж, не проходячи ОВД).
Все перелічене і ще багато не згаданих нами нюансів перетворюють прогнозування змін у природі на формулу «з тисячею невідомих». Проте, пряме знищення природних екосистем внаслідок бойових дій – це лише частина проблеми. Руйнування житла і промислових об’єктів фактично на чверті території України означає в майбутньому широкомасштабні роботи з їх відновлення. Підтримка західних держав та готовність самих українців відновити державу навіть кращою, ніж була, для природи означають лише початок проблем. Чи можливо буде відновити міста там, де вони були, не залучаючи для цього нові території? Куди подіти мільйони тон уламків бетону і цегли? Що робити зі сміттям, на яке перетворилось все майно кількох мільйонів українців? Ну і врешті: що залишиться від природи України, якщо з неї видобути пісок, щебінь, деревину і цемент (крейду) для відбудови ЧВЕРТІ країни!?
Звісно, окресленими проблемами не вичерпується увесь згубний вплив російської збройної агресії на природу України, а про деякі проблеми ми зараз ще й не підозрюємо, але їх в будь-якому разі доведеться вирішувати. І від того, чи будуть вони вирішені правильно, дружньо до природи, буде залежати якість життя багатьох майбутніх поколінь українців. Доведено, що без збереження природи неможливе процвітання жодної держави, а необгрунтована експлуатація природних ресурсів, навіть з метою подолання економічної та соціальної кризи, на ділі може обернутися потужними економічними збитками і поглибленням кризи. Для того, щоб знайти правильні рішення, обґрунтовані з економічної, екологічної, наукової, юридичної точок зору, потрібна якісна всестороння оцінка усіх тих нищівних впливів, яких зазнала природа України внаслідок військових дій, із залученням широкого кола спеціалістів, прогнозування їх коротко- та довготривалих наслідків. І починати таку оцінку потрібно вже сьогодні.
Автор голова Української природоохоронної групи Олексій Василюк
