Ще одні природні території, які охоче продають на земельних торгах, – луки, лучні степи й степи. Майже 3000 га таких територій виставили на продаж в 2022 році. З них 1900 га – пасовища та сіножаті, з яких чверть вже розорали.
Пасовища та сіножаті можуть бути природного походження (луки та степи). На них переважають однорічні й багаторічні трав’янисті рослини. Вони формують дернину, під якою в ґрунті накопичується вуглець та волога. Якщо землю розорати – вони вивільняться й спровокують зміну природних процесів в атмосфері. Можна заперечити, що оранка відбувається локально і ні на що не вплине. Утім, вплине.
У верхньому метрі ґрунтів під лучно-степовими екосистемами накопичується близько 120 тонн вуглецю на гектар. Під час оранки природної території глибиною 30 см вивільняється близько 30 т/га/рік вуглецю. Тож 500 га нових полів за цей рік – це викид 15000 т вуглецю в атмосферу.
Крім того, трав’янисті угруповання поглинають 1,7-3,1 т/га/рік вуглецю, залежно від їх типу. Якби 500 га природних екосистем залишилися такими ж і надалі, то могли б акумулювати 850-1550 т вуглецю на рік.
Українське законодавство недосконале, тому пасовища та сіножаті можуть бути й штучні – це території, які фермери щорічно засівають культурами, що є поживною кормовою базою для худоби, наприклад, люцерною або пажитницею.
У законі “Про охорону земель” ідеться, що на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо розорювання сіножатей і пасовищ. Тобто заборони розорювати ці види угідь немає. Спроба внести зміни в законодавство провалилась через супротив аграріїв.
До червня 2022 року, орендувавши ділянки державної або комунальної власності – пасовища та сіножаті – можна було під час користування змінювати вид угідь на ріллю. Тепер, після ухвалення закону України №5650, такі дії нарешті забороняються.
В Україні агропромисловий комплекс є одним з основних забруднювачів атмосфери парниковими газами. Ратифікувавши Паризьку Угоду, Україна зобов’язалася до 2030 року скоротити викиди парникових газів на 65% порівняно з викидами 1990 року. Цього показника можна досягти, якщо збільшити площу природних пасовищ. І органи виконавчої влади та місцевого самоврядування мають повноваження це зробити, точніше вони зобов’язані збільшувати площу пасовищ та сіножатей за низкою нормативно-правових актів: Державної екологічної політики, Державної стратегії регіонального розвитку, Концепції боротьби з деградацією земель та опустелюванням та інші. Утім, в основному відбувається навпаки: села та селища цілком оточені полями.
Важливість збереження природних ділянок не очевидні для осіб, зацікавлених в отриманні прибутку від землі. Єдине, на що можна покластися, щоб притягнути до відповідальності осіб, які розорали пасовища та сіножаті, – це недотримання умов договору оренди землі. Умови різні, але зазвичай вказують:
- виконувати встановлені обмеження, передбачені законом або договором;
- запобігати погіршенню екологічного стану на території;
- дотримуватись вимог законодавства про охорону довкілля;
- використовувати землю ефективно, застосовувати природоохоронні та протиерозійні технології.
І тільки зрідка можна зустріти в договорі пряму заборону розорювати земельну ділянку.
Було б чудово, якби умови виконання договору перевіряли й порушників чекало покарання. До речі, нагадуємо, що ви також можете бути природоохоронцями й виявляти незаконні оранки. Інструкція як це робити тут.
Розорювання природних територій провокує зміни клімату, тому необхідно збільшувати їхні площі шляхом консервації земель; заборонено розорювати пасовища та сіножаті для використання не за цільовим призначенням; фермери зобов’язані дотримуватися договорів оренди землі.
Ми звернулися до громад з проханням не продавати природні території та рекомендували їм створити на таких землях об’єкти природно-заповідного фонду з можливістю помірного випасання худоби.
Фото: Oksana Golovko – Власна робота, CC BY-SA 3.0
