19 вересня 1979 року, 40 років тому, у м.Берні була відкрита до підписання міжнародна конвенція, про охорону дикої природи Європи, яку ми тепер спрощено називаємо «бернською»[1]. Після розпаду СРСР Україна самостійно приєдналась до цієї угоди разом з більшістю країн Європи.
Бернська конвенція була підготовлена Радою Європи. Рішення про заснування Концепції було ухвалено резолюцією Ради міністрів Ради Європи в 1976 році. Конвенцію відкрили для підписання на 3-й Європейській конференції міністрів навколишнього середовища в Берні 19 вересня 1979 року. Вступила в силу з 1 січня 1982 року й відтоді до неї приєднались 51 сторона, включаючи Європейський Союз. Крім країн Європейського Союзу, Конвенцію ратифікували також Монако, Буркіна-Фасо, Марокко, Туніс та Сенегал. Алжир, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Кабо-Верде, Ватикан та Росія є країнами, які не підписали конвенцію, та мають статус спостерігача на засіданнях її виконавчого комітету. У 1996 році з певними застереженнями[2], до сторін Бернської конвенції приєдналася і Україна. Для нашої країни Конвенція набрала чинності 1 травня 1999 року.
Мета конвенції полягає в такому:
- Збереженні дикої флори та фауни та їхніх природних місцеперебувань;
- Заохоченні співпраці між державами в галузі охорони природи;
- Моніторингу та контролі стану вразливих видів та видів, що знаходяться під загрозою зникнення;
- Допомозі у виданні законодавчих актів та проведенні наукових досліджень з охорони природи.
Інакше кажучи, Конвенція визначає, які види природної флори та фауни та оселища слід охороняти в Європі, де саме та як само.
Ця конвенція може по праву називатись головним природоохоронним законом Європи. На основі цієї конвенції грунтуються чи не всі інші природоохоронні конвенції нашого континенту, природоохоронне законодавство більшості європейських країн і природоохоронні директиви Європейського Союзу.
Звідки виникла ідея Бернської конвенції?
Місце проведення конференції міністрів, на якій була оприлюднена конвенція, обране не випадково. Місто Берн є свого роду традиційною «столицею» міжнародної охорони природи. 1913 року саме тут була започаткована міжнародна охорона природи як така. Саме тоді швейцарський зоолог Поль Саразін ініціював т.зв. Бернську конференцію з міжнародної охорони природи (відбулась 4-6 листопада 1913 року в приміщенні Союзного Парламенту Швейцарії). У Конференції брали участь представники 17 держав (Румунія і Японія відмовилися): Швейцарія, Франція, Німеччина, Бельгія, Угорщина, Нідерланди, Російська імперія, Австрія, Аргентина, Великобританія, Данія, Іспанія, Італія, Норвегія, Португалія, США і Швеція. Представник Австралії особисто бути присутнім не зміг, але надіслав письмову доповідь про стан справ в області охорони природи в його країні. Всього на Конференції були присутні 31 особа (12 – вчені, інші – дипломатичний персонал і 3 секретарі). Поль Саразін запропонував створити Міжнародну природоохоронну комісію. Він казав, що «Природа не знає політичних кордонів, і її охорона не може обмежуватися будь-якими окремими державами. Охоронити живу красу всієї земної кулі від загроз її знищення є завданням стільки ж національної, скільки і міжнародної охорони природи. Змагання націй має розгорітися і тут, і та нація, яка в межах своєї країни зуміє створити що-небудь більше для охорони своєї природи, тим самим багато зробить і для світової охорони природи»[3]. Учений також відзначив проблеми зникнення китів, моржів, пінгвінів і тюленів. На його думку, ці тварини гинули не для того, щоб «принести користь нужденним, а щоб забезпечити кільком капіталістам багатий прибуток». Далі Саразін зауважив, що держави в належних їм морях і океанах повинні стежити за винищенням різних видів фауни, так само як роблять це на своїй суші, а при необхідності об’єднувати свої зусилля. Фактично все, що доповів 105 років тому Саразін, до цього часу є основними істинами, на яких базується охорона природи в Світі. Зміст цієї дивовижної доповіді ми знаємо завдяки представникові Російської імперії Івану Петровичу Бородину, який також був делегатом на конференції 1915 року і, записавши французькою доповіді всіх учасників, згодом видав їх в Петрограді:
Звіт академіка Бородина з відрядження в Берн на конференцію з міжнародної охорони природи Частина 1 [16].
Звіт академіка Бородина з відрядження в Берн на конференцію з міжнародної охорони природи Частина 2 [16].
Основним питанням, що обговорювалося на Конференції, було створення постійної Міжнародної комісії з охорони природи, у предмет ведення якої пропонувалося включити таке: міжнародна охорона флори і фауни, збереження біологічного різноманіття, охорона зникаючих видів флори і фауни та міжнародна підтримка улаштування природних заповідників. Також пропонувалося поширити діяльність Комісії на охорону ландшафтів і охорону зникаючих людських племен, останній пункт підтримали лише П. Саразін і Г.А. Кожевніков. При визначенні цілей і функцій створюваної Міжнародної природоохоронної комісії думки учасників розділилися. Це, зокрема, пояснювалося тим фактом, що Швейцарія, Російська імперія і деякі інші держави прагнули до створення дієздатного міжнародного органу, який мав би правом розробляти міжнародні угоди і стежити за їх виконанням, тоді як інші держави не були готові наділити міжнародний орган широкими повноваженнями. Та й повноважень на це представники не мали. Поль Саразін наголосив, що «Щоб вжиті заходи були ефективними, вони повинні спиратися на міжнародні договори». У результаті довгих дискусій була заснована Консультативна комісія для міжнародної охорони природи, у завдання якої входили збір і обробка різних матеріалів в сфері міжнародної охорони природи. З часом світові війни обірвали міжнародну співпрацю держав в охороні природи. Поновити цю роботу вдалось лише 1979 року тут таки – в Берні.
Бернська конвенція в Україні
Для України Конвенція з ряду причин – не така як для інших держав. На превеликий жаль, Конвенція була ратифікована Україною із певними застереженнями. Так, Закон про її ратифікацію, прийнятий Верховною Радою України в 1996 році, говорить таке: «В Україні допускається в обмеженій кількості за умов відповідного контролю щодо таких видів тварин, перелічених у Додатку II до Конвенції: вибіркове регулювання чисельності вовка (Canis lupus) та ведмедя бурого (Ursus arctos) з метою запобігання негативному впливу їх на популяції інших видів, серйозній шкоді худобі та іншим об’єктам власності; добування дупеля (Gallinago media) у зв’язку з достатньо великою чисельністю та розповсюдженістю. Також Закон дозволив використання пасток та капканів для добування низки включених у додатки до Конвенції видів. Подальші зміни до законодавства, що відбулись після 1996 року, заборонили використання капканів[4], у 2003 році до Червоної книги України включили ведмедя бурого[5], а у 2009 році – дупеля[6]. Таким чином, до нашого часу чинним залишається лише застереження щодо охорони вовка. Тож вовк охороняється конвенцію в усій Європі, окрім нашої держави.
Наступним нюансом є те, що в Україні Конвенція відпочатку фігурує з неправильно перекладеною назвою. На момент ратифікації в 1996 році, в Україні вже був відомий російськомовний переклад конвенції, що діяв від радянського часу (СРСР ратифікував Конвенцію ще 1979 року). Український переклад робили нашвидкоруч з російської, назвавши документ «Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі»[7]. На жаль, така назва суттєво викривила зміст документу. В оригіналі, Конвенція називається «Convention on the Conservation of European Wildlife and Natural Habitats», тобто «Конвенція про збереження європейського дикого життя та оселищ». Але терміну «оселище» на то час не існувало (до речі, в російській мові його немає і досі), тому назву конвенції «переклали як змогли». У наш час, коли активно впроваджується Оселищна директива ЄС[8] та Резолюція 4 Бернської конвенції про охорону оселищ, посадовці та й прості українці вперше зіштовхуються з цим терміном, хоча він мав би бути загальновживаним в Україні ще з 1996 року.
Як працює Бернська конвенція
Керівним органом Бернської конвенції є Постійний комітет (Standing Committee), який включає представників всіх Сторін, а також держав-спостерігачів та низки організацій. Постійний комітет збирається на щорічні засідання, на яких затверджує рекомендації про заходи, які необхідно вжити для досягнення цілей Конвенції, здійснює моніторинг виконання Конвенції.
Секретаріат Бернської конвенції – допоміжний орган Конвенції, роботу якого забезпечує Рада Європи. До його функцій належить скликання нарад Постійного комітету, підготовка і розповсюдження всіх документів та звітів на його розгляд, а також документів для груп експертів та спеціальних робочих груп.[9]
За 10 років після початку роботи Конвенції, було вирішено, що охороняти біорізноманіття найбільш доцільно там, де воно збережене до нашого часу природним чином. Згідно з Рекомендацією 6, яку Постійний комітет Конвенції прийняв в 1989 році, сторони Конвенції мають прийняти законодавчі або інші заходи для визначення територій мережі Емеральд (або «територій особливого природоохоронного інтересу», ASCI) та забезпечити їх збереження. Ці території мають відповідати одному або кільком таким критеріям:
- значно сприяти виживанню видів, що знаходяться під загрозою зникнення, ендемічних видів або будь-яких видів, що перелічені в додатках I і II Конвенції;
- підтримувати значну кількість видів на території з високим видовим різноманіттям або підтримувати важливі популяції одного або декількох видів;
- містити важливий та/або репрезентативний приклад типів оселищ, що знаходяться під загрозою зникнення;
- містити видатний приклад конкретного типу оселища або мозаїки різних типів оселищ;
- бути важливим місцем для одного або кількох мігруючих видів;
- іншим способом істотно сприяти досягненню цілей Конвенції.
Власне на цьому грунтується робота Конвенції, а з нею і охорона природи в усій Європі: на рівні континенту визначаються види і оселища, що потребують збереження, а Сторони забезпечують формування мережі Емеральд, яка має включити максимальний (принаймні достатній) обсяг територій, які важливі для них.
Незважаючи на те, що Рекомендація 16 визначила критерії для ASCI ще у 1989 році, реальне проектування Мережі розпочалось лише у 1998 році, після прийняття Постійним комітетом Резолюції 5, яка власне дала Мережі офіційну назву – Emerald Network та створила для роботи з проектування цієї мережі групу експертів.
У 1996 р. Постійний комітет Бернської конвенції прийняв Резолюцію 4 – Перелік природних оселищ, що знаходяться під загрозою і потребують спеціальних заходів щодо їхнього збереження (Listing endangered natural habitats requiring specific conservation measures[10]) та Резолюцію 6 – Перелік видів, що потребують спеціальних заходів збереження їхніх оселищ, включаючи мігруючі види (Listing the species requiring specific habitat conservation measures[11]). Списки видів тварин, рослин та оселищ у резолюціях 4 та 6 час від часу доповнюються за пропозиціями держав. Зведена таблиця по видам рослин і тварин (крім птахів) та оселищам, для яких Україна створює мережу Емеральд у розрізі біогеографічних регіонів міститься в Додатку 1 цієї книги. Список видів птахів, для яких створюється мережа Емеральд в Україні, наведений у Додатку 2. Створення мережі Емеральд вважається одним з основних інструментів для виконання зобов’язань державами щодо збереження видів і оселищ, визначених Бернською конвенцією.
Фактично, включення територій до мережі Емеральд відбувається на підставі актуальних (за останні 10 років) наукових даних про наявність на цих територіях певної частки національної популяції видів із Резолюції 6 Бернської конвенції та/чи площ типів оселищ із Резолюції 4 Бернської конвенції. Реєстри видів і оселищ у зазначених резолюціях періодично доповнюються за пропозиціями сторін. В ідеалі, мережа Емеральд кожної країни має розроблятись на основі національної бази даних, яка містить в собі актуальні дані щодо поширення видів та оселищ з резолюцій 4 та 6 Бернської конвенції.
Таким чином, до мережі Емеральд не можна включити будь-яку територію, навіть якщо вона вже має природоохоронний статус, визначений національним законодавством держави, якщо ця територія не відповідатиме зазначеним вище критеріям. На цей час в більшості країн Європи «смарагдові» території мають значно більшу вагу, ніж природоохоронні території, визначені національним законодавством.
Включення територій до мережі Емеральд відбувається з використанням так званого біогеографічного підходу[12]. Біогеографічний підхід означає, що оцінка достатності визначених територій мережі Емеральд для довгострокового збереження видів і оселищ проводиться в межах біогеографічних регіонів. Біогеографічний регіон – це територія з відносно однорідними екологічними умовами та подібними характеристиками. Поділ на біогеографічні регіони застосовується при проектуванні мережі Natura 2000 в країнах-членах ЄС та при проектуванні мережі Емеральд в інших країнах.
На території України представлено чотири біогеографічних регіони: Континентальний (приблизно співпадає з Поліською та Лісостеповою природними зонами), Степовий (співпадає зі Степовою зоною та зоною субтропіків у Гірському Криму)[13], Альпійський (Українські Карпати) та Паннонський, до якого входить рівнинна частина Закарпатської області.
Оцінка достатності визначених територій мережі Емеральд для досягнення кінцевої мети мережі Емеральд – забезпечення довготривалого збереження видів та оселищ Бернської конвенції, що потребують спеціальних заходів захисту (і перелічені у резолюціях 4 та 6 Бернської конвенції), також відбувається на біогеографічному рівні під час біогеографічних семінарів, які організовує Секретаріат Бернської конвенції по мірі доповнення мережі Емеральд в різних країнах.
Основна відмінність підходів, які застосовуються при створенні мережі Емеральд та територій природно-заповідного фонду полягає у тому, що до мережі Емеральд включаються лише території, які важливі для збереження видів і оселищ із резолюцій 4 та 6 Бернської конвенції в розрізі біогеографічних регіонів, а рішення про включення
Пізніше рамках Європейського Союзу розпочався процес формування мережі Natura 2000. Це фактично точний аналог мережі Емеральд, але фінансується він не державами а власне з бюджету ЄС. Також в цій мережі діють списки видів і оселищ, затверджені не Конвенцією, а Оселищною (1992, Директива 92/43/ЄC «Про збереження природних оселищ та видів природної фауни і флори»[14]) та Пташиною (2009, Директива 2009/147/ЄC[15]) директивами ЄС. Щоб не було «перекриття» двох ідентичних мереж, виникла необхідність узгодити процес формування цих екологічних мереж, які мають спільну мету. У 2006 році розпочалось узгодження процедур включення ASCI до обох мереж. Передбачається, що території мережі Емеральд, розроблені за єдиними критеріями з територіями мережі Natura 2000, після приєднання держави до ЄС, отримуватимуть статус територій Natura 2000. Наприклад для України це означає, що розроблені в наш час території Емеральд, після приєднання нашої держави до ЄС автоматично стануть територіями Natura 2000 і надалі підтримуватимуться Євросоюзом.
Може складатись враження, що мережа Емеральд охоплює лише невеликий перелік видів і оселищ, проте в дійсності, забезпечення їх охороною означатиме охорону практично всіх наявних в межах держави територій, що дійсно становлять цінність для охорони біорізноманіття.
***
«Українська природоохоронна група» активно залучається до проектування мережі Емеральд, обговорення її достатності на міжнародному рівні; формування національного законодавства в цій сфері, готує та поширює довідкові матеріали про Бернську конвенцію і мережу Емеральд.
Наші видання за темою статті:
- Тлумачний посібник оселищ Резолюції №4 Бернської конвенції (2017)
- Залучення громадськості та науковців до проектування мережі Емеральд в Україні (2017)
- Мережа NATURA 2000 як інноваційна система охорони рідкісних видів та оселищ в Україні (2017)
- Дністровський канйон – перспективний елемент мережі Натура 2000 в Україні (2017)
- Смарагдова мережа Донецької області (2018)
- Території, що пропонуються до включення у мережу Емеральд України (2019)
- Проектування і збереження територій мережі Емеральд: Методичні матеріали (2019)
Також наша організація підтримує розділ про Бернсьеу конвенцію і Емеральд в Українській Вікіпедії.
Матеріал підготував Олексій Василюк, експерт з заповідної справи та охорони біорізноманіття.
Примітки:
[1] Convention on the Conservation of European Wildlife and Natural Habitats, ETS No.104.
[2] Закон України «Про приєднання України до Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 50, ст.278.
[3] Поль Саразин. О задачах мировой охраны природы (Доклад представителя Швейцарии) // Мировая охрана природы. 1912. Петроград. С. 17.
[4] Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо виконання Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі)»
[5] Ведмідь бурий став першим видом, занесеним до Червоної книги України за поданням громадськості (у 2003 р., завдяки зусиллям івано-франківської Асоціації «Наш Дім»); Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України 28.05.2003 N 82-М «Про затвердження доповнень до Червоної книги України» // Офіційний вісник України, 2003, № 24 (27.06.2003) ст. 1167.
[6] Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 17.06.2009 № 313 «Про затвердження переліків видів тварин, що заносяться до Червоної книги України (тваринний світ), та видів тварин, що вилючені з Червоної книги України (тваринний світ)»
[7] Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі
[8] https://ec.europa.eu/environment/nature/legislation/habitatsdirective/index_en.htm
[9] http://www.coe.int/en/web/bern-convention/institutions
[10] http://eunis.eea.europa.eu/references/2442
[11] http://eunis.eea.europa.eu/references/2439
[13] На території України не був виділений окремо Чорноморський біогеографічний регіон, тому прибережна зона Чорного моря в Україні, а також весь Крим на даний час входять до складу Степового біогеографічного регіону
[14] Council Directive 92/43/EEC on the conservation of natural habitats and of wild fauna and flora
[15] Directive 2009/147/EC of the European Parliament and of the Council of 30 November 2009 on the conservation of wild birds
