В Україні міліють і пересихають річки, зникають болота, падає рівень ґрунтових вод. На це впливають кліматичні зміни — вищі температури, триваліші посухи та менша кількість води. Але проблема не лише в кліматі.
Спосіб господарювання на територіях навколо річок, озер і боліт, може значно посилювати наслідки посухи. Осушення боліт, розорювання заплав і берегів, забудова водно-болотних територій, торфорозробка та надмірне регулювання річок змінюють природний рух води. Замість того щоб затримувати воду в ландшафті, ми допомагаємо їй якомога швидше з нього витекти.
Які саме механізми призводять до зникнення річок і чому в умовах зміни клімату нам потрібно робити буквально протилежне — пояснюємо нижче.
Болота — природні акумулятори води
Повідомлення про маловодні річки стали звичними. Деякі водойми повністю пересихають, а відомі озера, зокрема Світязь і Синевир, у посушливі періоди сильно міліють. І навіть річки, наприклад, Дністер – місцями перетворився на струмок.
— Ми бачимо величезний дефіцит води. Безперечно, це пов’язано з тими змінами клімату, які відбуваються, зокрема з високими температурами, спекою. Але я думаю, що ми б цю посуху і ці зміни клімату пережили значно легше, якби адекватно ставилися до наших водних ресурсів — до річок, озер, боліт, – розповідає доктор біологічних наук, ботанік Іван Мойсієнко.
Одним із ключових механізмів збереження води є болота. Вони є головними акумуляторами вологи – накопичують воду і утримують її в ландшафті. В Україні болота осушували особливо масштабно в радянський період. Але наслідки цього господарювання ми спостерігаємо й сьогодні. Подекуди на Поліссі осушення триває, а заболочені території використовують для торфорозробки та видобування бурштину.
За словами Івана Мойсієнка, в умовах зміни клімату нам потрібно не продовжувати осушення, а відновлювати болота.
— Ми сьогодні повинні відновлювати наші болота і усунути наслідки осушення, яке відбувалося багато десятиліть. І в жодному разі не проводити нове осушення або торфорозробку. Без цього ми не зможемо забезпечити водою і себе, і наших майбутніх нащадків.
Як річка перетворюється на канал
Вода накопичується не лише в болотах. Важливу роль відіграють також заплави річок — заболочені території, які регулярно затоплюються під час повеней та сильних дощів. Саме заплави сьогодні часто осушують, розорюють і забудовують.
— Якщо заплава заболочена, то вода там акумулюється. Коли ми це все осушуємо, розорюємо, забудовуємо – залишається тільки саме русло, річка перетворюється на звичайний канал. Утворюється транзитна зона для води: вода там не затримується, а просто переходить в іншу річку, а потім у море, – розповідає Мойсієнко. – У природному стані річка — це не лише русло. Вона має меандри, заболочені береги та заплаву. Коли ми прибираємо ці елементи, річка фактично перетворюється на канал. І це врешті впливає на рівень ґрунтових вод.
Один із показових прикладів такого господарювання – заплава Ірпеня поблизу Києва. Там будуються багатоповерхівки, промислові підприємства та інші об’єкти. Разом із забудовою зникає заболочена заплава, яка раніше затримувала воду. У результаті річка поступово втрачає частину природних функцій.
Не нова проблема
Проблема неправильного господарювання виникла не вчора. Багато звичних для українського села практик формувалися століттями. Докторка біологічних наук Анна Куземко пояснює, як це працює на рівні звичайного сільськогосподарського ландшафту.
— Стандартна ситуація: хата знаходиться на горбі, городи спускаються схилом до річки, все розоране до урізу води, – розповідає Анна. – Потім йде сильний дощ, і вже цей весь ґрунт потрапляє в річку. Все це повторюється з кожним дощем, рік за роком. У підсумку, по-перше, змивається родючий шар ґрунту, по-друге, річки сильно замулюються, бо цей шар йде прямо в них і там відразу осідає.
В такій ситуації проблема подвійна – наслідки відчувають і господарі, які самі розорюють поля, і всі, хто користується водоймою.
Стара проблема «перекочувала» в нове тисячоліття. Зараз, так само як селяни століття тому, землю до найменшого клаптика розорюють агрохолдинги.
— В сучасній реальності можуть виділятися кошти з екологічних фондів на розчищення. Але набагато краще не стає: в річку заганяється бульдозер, він виймає ковшем землю, руйнуючи берег, – говорить Анна. – Виходить замкнене коло: неправильне господарювання спричиняє деградацію річки, а спроба механічно розчистити її може додатково пошкодити природну прибережну смугу, що сприяє подальшому замуленню річки.
Точно знаючи, до чого призводить давня практика розорювання біля річок, ми зобов’язані думати про її наслідки. Але поки що відповідальність за такі дії публічно ніхто не приймає.
— Нерідко, коли річка пересихає, починають розповідати, що в цьому винні зміни клімату. Звісно, вони є, але наше таке господарювання ще посилює їхній вплив на природні екосистеми, – підсумовує Анна Куземко.
– Розорювання берегів річок також сприяє прискореній ерозії, – додає Іван Мойсієнко. – Недавно спостерігав таку ситуацію на річці Куделя біля села Лишня Бишіської громади на Київщині. Там аграрії розорали прибережну смугу впритул до крутого схилу до річки. У результаті вода прорвала вузеньку смугу лук, яка захищала берег і утворився яр. За кілька років він просунувся метрів на сто вглиб поля. Орендарі були змушені припинити обробку земель навколо яру. Таким чином, вони нічого не виграли від власних дій: розорали прибережну захисну смугу, а в результаті отримали шалену ерозію на полі. Заради справедливості треба віддати належне аграріям – згодом за ініціативи місцевої активістки Ольги Леонової та на вимогу Бишівської сільської ради ТОВ “Фастів Агро” перестало орати прибережну смугу, відступивши на передбачені законодавством 50 метрів.
Турбота про воду в умовах зміни клімату
— Враховуючи ситуацію зі змінами клімату, ми повинні максимально намагатися затримати воду в природі, – наголошує Іван Мойсієнко.
Для цього, за словами науковця, потрібно відновлювати водоохоронні зони, повертати болотам природний водний режим, закривати дренажні канали, зупиняти торфорозробку, припиняти осушення боліт, зарегулювання течії річок та обмежувати забудову заплав. Якщо цього не робити – дефіцит води буде посилюватися. Ще один серйозний ризик, пов’язаний з осушенням боліт — торфові пожежі. Вони виникають, коли рівень ґрунтових вод падає, а торф висихає, стаючи пожежонебезпечним. Загасити такі пожежі надзвичайно складно.
— Попереду нас можуть очікувати ще більш сухі і спекотні роки. Останніми роками зростає температура і збільшується тривалість посух. Нам треба до цього готуватися, адже ситуація може ще погіршитися. Нам може не вистачати води для міст, вода може зникнути і вже зникає в сільських криницях, – говорить Іван.
Тож треба думати не лише про те, наскільки швидко змінюється клімат. Потрібно навчитися господарювати з розумінням, що вода – вичерпний ресурс на планеті.
