Сьогодні виповнюється 100 років від дня, коли охорона природи в Україні вперше стала частиною державної політики.
Хоча українські науковці домагалися офіційного визнання природоохоронної справи ще з 1918 року, лише 16 червня 1926 року ВУЦВК та Рада народних комісарів УСРР затвердили «Положення про пам’ятки культури і природи» — перший законодавчий акт України у сфері охорони природи.
Тодішня охорона природи була насамперед охороною найцінніших природних територій через створення заповідників та пам’яток природи. Саме цей документ визначив порядок створення природоохоронних територій і заклав основи системи, окремі принципи якої збереглися до наших днів.
Для допомоги Народному комісаріату освіти УСРР було створено Український комітет охорони пам’яток природи (УКОПП) — дорадчий орган, який фактично став рушійною силою розвитку заповідної справи.
УКОПП був унікальним явищем. Формально громадська організація фахівців-природознавців, він узяв на себе всю роботу з пошуку, наукового обґрунтування та створення природоохоронних територій. До його складу входили науковці, викладачі, вчителі, працівники заповідників, а також мисливці й рибалки. Членство в УКОПП вважалося почесним і престижним.
Саме 1926–1932 роки стали найбільш продуктивним періодом в історії української охорони природи. За цей час було створено понад 600 природоохоронних територій. Особливе місце серед них займали Надморські заповідники, які простягалися майже безперервною смугою від Кінбурнської коси до Кривої Коси на узбережжі Азовського моря. Сьогодні на території лише цього колишнього заповідного комплексу розташовані сім національних природних парків і Чорноморський біосферний заповідник.
Показово, що уявлення про найцінніші природні території України майже не змінилися за минуле століття. Більшість місць, які природоохоронці вважали пріоритетними сто років тому, залишаються такими й сьогодні.
Вражає і масштаб виконаної роботи. Фактично вся система заповідної справи в Україні спиралася на чотирьох крайових інспекторів УКОПП, які працювали на громадських засадах, поєднуючи природоохоронну діяльність зі своєю основною роботою в університетах і наукових установах.
Не менш важливою була просвітницька діяльність. Комітет активно працював із місцевими громадами, поширював знання про природну спадщину та формував повагу до необхідності її збереження.
Серед членів УКОПП були видатні українські вчені — Володимир Вернадський, Олександр Марзєєв, Микола Холодний, Георгій Висоцький та багато інших.
На жаль, успішна діяльність УКОПП була перервана радянськими репресіями. Починаючи з 1932 року комітет потрапив під удар тоталітарної системи. Багато його членів були репресовані, а частина — розстріляна або загинула в таборах.
У 1934 році УКОПП остаточно ліквідували, а «Положення про пам’ятки культури і природи» втратило чинність. Значна частина створеної системи охорони природи була зруйнована. Наступним поколінням природоохоронців довелося фактично заново створювати мережу заповідних територій.
Втім, деякі ідеї, висунуті ще сто років тому, залишаються актуальними й сьогодні. Серед них — створення національних природних парків «Чорний Ліс» та «Ірдинський». Наша організація нині працює над реалізацією цих задумів, прагнучи завершити справу попередників.
Особливо важливим є те, що 10 червня 2026 року Кабінет Міністрів України схвалив проєкт Указу Президента про створення Національного природного парку «Чорний Ліс». Тепер очікуємо на його підписання Президентом України.
Схиляємо голови перед пам’яттю тих, хто сто років тому заклав підвалини української охорони природи. Їхня праця, відданість і жертовність дали початок справі, яку ми продовжуємо сьогодні. Для багатьох із них ця справа стала не лише покликанням, а й ціною власного життя.
На фото — майбутній національний природний парк «Чорний Ліс». Фотографія Ігоря Сіренка.
