“Дерегуляція господарської діяльності в Україні – ключ для підвищення Індексу легкості ведення бізнесу, позиції країни в рейтингу Doing Business”. Саме цим переконанням керувались розробники проекту закону №7346. Ми з цим твердженням повністю згодні, якби не деякі нюанси законопроекту, які загрожують українській природі. Ідеться про зони санітарної охорони господарсько-питних водозаборів.
Зазвичай їх встановлюють біля джерел водопостачання, аби обмежити забруднювальну господарську діяльність. Проект закону формально такі зони не скасовує. Утім, з Водного Кодексу пропонують прибрати процедуру їх встановлення, позбавивши органи самоврядування відповідних функцій. Можна лише сподіватися, що забудовники не створюватимуть нові об’єкти поруч із водозаборами, не залишатимуть там відходи з будівництва, а фермери слідкуватимуть за стоком органічних та мінеральних добрив. Інакше на Україну (яка є одною з найменш водозабезпечених у Європі) очікує погіршення хімічного складу води.
Деякі запропоновані в законопроекті зміни можна назвати позитивними. Приміром, скасування процедури погодження:
– проектів будівництва штучних водойм на річках;
– технологічних проектів щодо повернення супутньо-пластових вод родовищ у підземні горизонти
– дозволу центральних органів виконавчої влади на проведення робіт на землях водного фонду.
Усі ці види діяльності підлягають ОВД, тому можна було б подумати, що йдеться про скасування дублюючих процедур. Утім, екоінспекція не працює належним чином, а отримання висновку ОВД перед початком планованої діяльності не завжди є обов’язковим.
Тому процедуру оцінки впливу на довкілля при створенні ставків не здійснюють. Нам також не відомі випадки з детальним описом менеджменту супутньо-пластових вод.
Чи зміниться щось на краще після дерегуляції? Лише якщо у Водному кодексі у всіх пропонованих до правок статтях пропишуть необхідність проходження оцінки впливу на довкілля.
ПРОПОЗИЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРИРОДООХОРОННОЇ ГРУПИ
1. Пропонуємо залишити без змін пункт 3 Статті 8, пункт 8 Статті 81 та пункт 13 Статті 14 Водного кодексу України щодо затвердження проектів зон санітарної охорони (далі: ЗСО) господарсько-питних водозаборів. ЗСО джерел водопостачання та господарсько-питних водозаборів встановлюються для заборони в їх межах ведення такої господарської діяльності, яка може негативно вплинути на хімічний склад питної води. Зокрема: випускання стоків, використання отрутохімікатів, органічних та мінеральних добрив, будівництво та інші. Тип обмеження визначається в залежності від поясу ЗСО.
Хочемо зазначити, що першочерговий і найсуворіший комплекс охоронних заходів необхідний саме для охорони джерел господарсько-питного водопостачання та водогонів. Адже забруднення поблизу водозабору впливає на санітарно-гігієнічний стан питної води.
Окрім цього, виключення пункту 8 Статті 81, пункту 3 Статті 8 та пункту 13 Статті 14 Водного кодексу України суперечить:
1) першій частині Статті 7 Закону України “Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення” щодо зобов’язання центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування дотримуватися екологічних вимог та санітарного законодавства під час проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації систем питного водопостачання та централізованого водовідведення; здійснення контролю за дотриманням законодавства у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення;
2) Статті 18 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” щодо встановлення зон санітарної охорони із спеціальним режимом, що визначаються законодавством України для водопроводів господарсько-питного водопостачання та їх джерел;
3) загальним положенням закону України “Про правовий режим зон санітарної охорони водних об’єктів” щодо встановлення меж ЗСО;
4) Директиві 2000/60/ЄС Європейського Парламенту і Ради “Про встановлення рамок діяльності Співтовариства в галузі водної політики” від 23 жовтня 2000 року щодо вживання заходів, спрямованих на уникнення довгострокового погіршення якості і зменшення кількості прісної води та забезпечення належної охорони масивів води, визначених з метою усунути погіршення їх якості.
Тож пропонуємо не вносити зміни у Статтю 93. Зони санітарної охорони з вищеописаних причин.
2. Рекомендуємо залишити без змін перелік компетенцій центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, в галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, викладений у пункті 5 Статті 151 Водного кодексу України. Аргументуємо це тим, що будь-яка господарська діяльність на землях водного фонду в межах прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів, у внутрішніх морських водах, лиманах і територіальному морі є прямою загрозою знищення особливо багатих бентосних (придонних) угрупувань шельфової частини моря, глинисто-піщаного дна естуаріїв та лиманів. Додаткове урегулювання подібної діяльності обов’язковою подачею проекту на проведення робіт на землях водного фонду, погоджений Держводагентством та Держгеонадрами разом із результатами оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України “Про оцінку впливу на довкілля” допоможе аргументовано підійти до питання збереження рідкісних морських оселищ. Зокрема таких як: А2.2 Піски та мулисті піски у літоральній зоні; А2.3 Мулисті відклади в літоральній зоні; А2.4 Змішані відклади в літоральній зоні; А2.5 Прибережні солончаки та засолені зарості очерету; А2.61 Зарості морських трав на прибережних відкладах, які включені до Резолюції № 4 (1996) Постійного комітету Бернської конвенції, а отже належать до зникаючих природних середовищ, що потребують спеціальних заходів для їх збереження. Україна зобов’язалася їх захищати шляхом приєднання до Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Convention on the Conservation of European Wildlife and Natural Habitats) у 1996 році.
Альтернативою повній ануляції дозволу на проведення робіт на землях водного фонду (крім експлуатаційного днопоглиблення) у межах прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів, у внутрішніх морських водах, лиманах і територіальному морі може слугувати спрощена процедура його отримання. Що також допоможе дерегулювати господарську діяльність, та підвищити позицію України у рейтингу Doing Business згідно зі сформульованою метою проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції господарської діяльності у сфері розвитку водного господарства».
3. Ми виступаємо за збереження необхідності дозволу на створення на річках та у їх басейнах штучних водойм та водопідпірних споруд, що впливають на природний стік поверхневих і стан підземних вод згідно з чинним формулюванням Статті 82 Водного кодексу України. Процес погодження такого роду проектів також можна спростити.
Аргументуємо свою позицію тим, що згідно із Статтею 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» до категорії видів планованої діяльності та об’єктів, які підлягають оцінці впливу на довкілля, відносяться:
а) “греблі, водосховища та інші об’єкти, призначені для утримання та постійного зберігання води, коли нові або додаткові об’єми затриманої води перевищують 10 мільйонів кубічних метрів”. Об’єми згаданих водосховищ та інших об’єктів, призначених для утримання та постійного зберігання води є достатньо великими, тож невеликі ставки для риболовлі не підпадають під цей пункт, хоч можуть нести значну загрозу для рибного населення річок, які в Україні й так є катастрофічно зрегульованими.
б) “будівництво меліоративних систем та окремих об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем”. Втім, ОВД є процедурою добровільною, тож нічого не заважає недобросовісним суб’єктам господарської діяльності здійснювати меліоративні заходи “вирішивши” це на місцевому рівні, без необхідності отримання дозволу у відповідних органах виконавчої влади. При цьому варто нагадати що Україна – одна з найменш водозабезпечених країн Європи.
Тож на нашу думку, процесу проходження ОВД (як і погодження проєктної документації з урахуванням вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») не достатньо для відстеження проектів створення на річках та у їх басейнах штучних водойм та водопідпірних споруд що несуть екологічну загрозу.
4. Рекомендуємо не вносити зміни у Статтю 75 Водного кодексу України щодо повернення супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ до підземних горизонтів, адже, на нашу думку, проходження подібними проектами ОВД не достатньо для уникнення екологічних ризиків для природи.
З досвіду Природоохоронної групи, більшість проектів ОВД, які стосуються нафтогазового видобутку отримують дозвіл навіть в разі очевидної загрози для довкілля. Процес погодження технологічного проекту повернення супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ до підземних горизонтів із центральними органами влади (центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення) дозволить унеможливити корупційні схеми на місцевому рівні. І, відповідно, зменшить відсоток екологічно неприйнятних проектів по розробці нафто-газових басейнів.
