Ще в 1920-х роках науковці планували створити Ірдинський заповідник, який мав охопити Ірдинське болото, частину Черкаського бору та Мошногірський кряж.
У жовтні 1923 року в Ірдинському та Мошенському лісництвах було виділено близько 750 десятин землі для створення заповідника. Всеукраїнський з’їзд із вивчення продуктивних сил у 1924–1925 роках підкреслив важливість створення мережі природних заповідників, і Ірдинський заповідник отримав схвалення.
Цей регіон вирізнявся надзвичайним біорізноманіттям, наявністю рідкісних та реліктових видів рослин і тварин. Науковці, такі як В.В. Різниченко, Д.К. Зеров, М.В. Шарлемань та В.І. Липський, проводили тут дослідження, виявивши унікальне біологічне та геологічне значення цієї місцевості.
У 1929 році були оголошені три окремі пам’ятки природи: «Ірдинський бір», «Ірдинське болото» та «Сосновий ліс Черкаського лісництва». Ці території мали стати частиною Ірдинського комплексного заповідника. Планувалося, що садиба заповідника розташується на території колишнього Мошнівського монастиря. Проте, попри зусилля природоохоронців, Ірдинський заповідник так і не був створений.
Причинами цього стали:
- Виявлення великих покладів торфу на Ірдинському болоті в 1927 році, що зробило його цінним ресурсом для промисловості. В умовах індустріалізації ресурси, які могли бути використані для розвитку промисловості, мали пріоритет над природоохоронними цілями.
- Весною 1929 року в Мошнівському монастирі, де планувалася садиба заповідника, заснували комуну імені III Інтернаціоналу. Це означало, що будівлі монастиря були передані у використання сільськогосподарської комуни, що унеможливило їх використання для потреб заповідника.
- Політичні репресії 1930-х років, які торкнулися багатьох науковців та природоохоронців. Це призвело до того, що багато фахівців, які займалися розробкою та реалізацією проєкту заповідника, були репресовані або усунуті від роботи. В умовах політичної нестабільності та репресій природоохоронні ініціативи відійшли на другий план.
- Складність законодавства УРСР того періоду. Законодавство УРСР періоду 1926–1932 років вимагало видання декретів Ради Народних Комісарів для створення державних заповідників. Це ускладнювало процес створення заповідників, оскільки вимагало узгодження на високому рівні. Натомість пам’ятки природи (аналог сучасних територій природно-заповідного фонду місцевого значення) не створювалися рішеннями державних органів і не погоджувалися із користувачами, а одноосібно оголошувалися підрозділами УКОПП.
Попри те, що Ірдинський заповідник не був створений, ідея його створення сприяла розвитку природоохоронної справи в Україні. Дослідження, проведені в рамках проєкту створення заповідника, стали важливим внеском у вивчення природних комплексів регіону.
