Презентуємо результати дослідження, яке тривало 6 років і до якого долучилось 36 фахівців та волонтерів з усієї України. Робота почалася з серії новин про втрати ПЗФ кожної з областей, яку підготували наші колеги – МБО “Екологія-Право-Людина”. Завдяки зусиллям ЕПЛ вдалось зібрати більшість всієї документації щодо ПЗФ усіх областей, без якої завершити таке масштабне дослідження було б неможливо. На жаль, завжди лишатиметься ймовірність, що окремі рішення органів влади 20-60-річної давнини ми не змогли розшукати в архівах. Нам також не були доступні архіви Криму та окупованих областей сходу. Разом з тим, результати дослідження вражають: усього в Україні було скасовано 2362 об’єктів ПЗФ (3,2% від площі всіх створених об’єктів ПЗФ та 21,7% усіх об’єктів ПЗФ за кількістю). Тобто за пів століття в Україні скасували щонайменше кожен 5-й ПЗФ.
Створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду є основним інструментом охорони природи в Україні з 1919 року.
Першим природоохоронним об’єктом на території України став Народний заповідний парк[1] «Асканія-Нова»[2]. 1921 року був створений Державний заповідник Дніпрової заплави «Конча-Заспа»[3], що проіснував до 1934 року[4]. Відтоді й до часу підготовки цього дослідження в Україні було створено понад 8400 природоохоронних територій. 1972 року вперше була затверджена їхня класифікація[5], а поняття «природно-заповідний фонд» було переведене в законодавчу площину. До цього з 1926[6] і до 1972 року природоохоронні території офіційно називали узагальнюючим терміном «пам’ятка природи»[7].
У різні історичні періоди створення природоохоронних територій переслідувало різні цілі. Так, з 1917 до 1933 року природоохоронці прагнули виявити та вберегти від знищення найбільш видатні й унікальні природні пам’ятки. З 1933 до 1968 року культивувалось переважно господарське ставлення до природоохоронних територій. Від 1955 року розпочався період, коли науковці знову завели мову про необхідність будувати репрезентативну мережу заповідних об’єктів[8]. І лише з середини 1980-х років господарський підхід у заповіданні був остаточно змінений на науковий.
Унаслідок тривалої історії створення природоохоронних територій чинні нині в Україні об’єкти ПЗФ є лише частиною з тих, які в різні періоди були створені й виконували природоохоронну функцію. Чимало цікавих об’єктів з різних причин та в різний спосіб були скасовані й нерідко фізично знищені. До цього часу реєстри втрачених природоохоронних територій ніхто не складав і не публікував.
Обставини скасування ПЗФ
2010 року до статті 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд» були внесені зміни, згідно з якими «зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об’єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку»[9]. Процедура підготовки такого експертного висновку не затверджена, які установи або організації його мають готувати – досі не відомо. І це створює складнощі на шляху можливого скасування об’єктів ПЗФ. При цьому на рівні Міністерства екології та природних ресурсів України ймовірність надання погодження на скасування дійсно цінного об’єкту ПЗФ мало уявна. Отож, після 2010 року нам відомо лише кілька випадків скасування об’єктів ПЗФ. Виняток становлять лише ліквідований рішенням суду національний природний парк «Сіверсько-Донецький» (2010 р.)[10], а також заповідне урочище «Литовський бір», що було скасоване через невідповідність категорії та відсутність реальної природної цінності[11].
Найбільш поширеними причинами скасування об’єктів ПЗФ у період 1972-2015 були а) потреба в господарському використанні територій ПЗФ або ресурсів, розміщених в їх межах; б) фізичне пошкодження або знищення об’єктів; в) зміни класифікації ПЗФ (1972[12], 1978[13], 1983[14] та 1992[15] роки) та долучення до переліку категорій ПЗФ заказників (1978). Остання обставина потребує пояснення.
Починаючи з 1919 року й до 1972 року не існувало законодавчо затвердженої класифікації категорій ПЗФ. Єдиним документом радянського періоду, який легітимізував і визначив різновиди природоохоронних територій, був декрет Ради Народник Комісарів СРСР від 16 вересня 1921 року «Про охорону пам’яток природи, садів і парків»[16]. Згідно з ним, ділянки природи та окремі об’єкти, які становлять особливу наукову й культурно-історичну цінність та потребують охорони, могли бути оголошені Народним комісаріатом просвіти за згодою зацікавлених установ, недоторканими пам’ятками природи. Більш значні за площею пам’ятки природи оголошувались заповідниками й національними парками[17].
16 червня 1926 року Всеукраїнським центральним виконавчим комітетом й Радою народних комісарів УРСР ухвалено Постанову «Про пам’ятники культури і природи», що затвердила «Положення про пам’ятники культури і природи»[18], відповідно до якого пам’ятки республіканського значення затверджувалися РНК УРСР, місцевого значення – окружними виконкомами. Пам’ятки, що мали особливе значення, а також сади й парки наукового та історично-мистецького значення могли бути оголошені постановою РНК УСРР заповідниками, кожен з яких управляється згідно з окремо затвердженим положенням. Таким чином, реєстрація пам’яток природи й присвоєння їм статусу здійснювались за фактом їхньої наукової цінності, не залежно від користування або форми власності. Інакше кажучи, для взяття пам’ятки на облік УКОПП слід було просто виявити її силами кореспондентів та додати до реєстру, який вівся Краєвим інспектором.
Хвиля репресій 1930-х років охопила більшість членів УКОПП і станом на 1937 рік працювати в УКОПП було вже фактично нікому. Постанова РНК СРСР від 14 жовтня 1939 року скасувала Постанову 1926 року, ліквідувавши УКОПП і передаючи всі природоохоронні справи новому комітетові з охорони природи РНК УРСР. Тож після 1939 року всі пам’ятки природи, що не були оголошені окремими декретами у статусі заповідника, втратили юридичний статус.
Частина територій і об’єктів, які мали природоохоронний статус в часи УКОПП, були згодом поновлені в наступні роки. Натомість частина територій більше не мала жодного охоронного статусу й лишилась втраченою. Єдине офіційне зведення інформації про пам’ятки природи часів УКОПП було опубліковане 1932 року М.М. Шалитом[19]. Ще частина інформації міститься в листах УКОПП, якими 1929 року комітет інформував округові виконкоми про те, які пам’ятки природи взяті на облік на їхній території. Загалом територій та об’єктів, статус яких не був поновлений після 1939 року, – щонайменше 127 позицій.
Відповідно до розпорядження Ради Міністрів УРСР від 7 серпня 1963 року №1180-р, обласні виконкоми зобов’язали взяти на облік ботанічні сади, дендрологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркової архітектури та пам’ятки природи місцевого значення. Фактично зазначений перелік категорій передував запровадженню класифікації пам’яток природи. Президії Українського товариства охорони природи було доручено провести реєстрацію цих об’єктів. У майбутньому ці території стали основою до затвердження перших чинних ПЗФ Української РСР післявоєнного періоду (у 1968 році). Чимало їх мають охоронний статус і до нашого часу.
Різноманіття типів пам’яток природи, які створювались в областях стихійно, примусило Колегію Державного комітету УРСР по охороні природи затвердити 5 червня 1968 року постановою №25 «Положення про охорону пам’яток природи на території Української РСР»[20]. Проте, надалі в рішеннях про створення природоохоронних територій не зазначали їх категорію, вказуючи їх лише як «пам’ятки природи».
1972 року було запроваджено першу класифікацію заповідних територій: замість двох категорій (пам’ятка природи і держзаповідник), було виділено п’ять (державні заповідники, державні заказники, державні природні парки, пам’ятки природи та парки–пам’ятки садово-паркового мистецтва)[21]. Цим рішенням також було узаконено саме поняття «природно-заповідний фонд».
1983 року Рада Міністрів УРСР видала нову постанову №311 «Про класифікацію і мережу територій та об’єктів природно-заповідного фонду Української РСР», якою класифікація природоохоронних територій була розширена ще більше – відтепер вона включала такі категорії: державний заповідник республіканського значення, державний природний національний парк, державний заказник (республіканського значення, місцевого значення), державна пам’ятка природи (республіканського значення, місцевого значення), державний ботанічний сад, державний дендрологічний парк, державний зоологічний парк, державний парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва (республіканського значення, місцевого значення) та державне заповідне урочище.
Сучасна класифікація категорій природно-заповідного фонду була затверджена в 1992 році Законом України «Про природно-заповідний фонд України» і без змін збережена до сьогодні. До природно-заповідного фонду незалежної України наразі відносять такі категорії: біосферний заповідник, природний заповідник, національний природний парк, регіональний ландшафтний парк, заповідне урочище, заказник, пам’ятка природи, парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва, дендропарк, зоопарк та ботанічний сад.
Під час затвердження кожної з названих вище класифікацій природоохоронних територій у більшості областей відбулось перезатвердження переліків самих природоохоронних територій, унаслідок чого були скасовані чимало ПЗФ як такі, що не відповідають новій класифікації або держстандарту. У частині випадків, зокрема 1983 року, зміна класифікації дала поштовх до проведення на республіканському рівні інвентаризації об’єктів ПЗФ. Так було виявлено пошкоджені або знищені об’єкти, що також стало причиною їх масового скасування.
Окремого пояснення вимагає ситуація із заказниками. Лише 1978 року заказники стали природоохоронними, а не господарськими територіями. Лише з 1978 року заказники стали остаточно включені в єдину систему з рештою категорій ПЗФ. До цього часу заказники були ділянками мисливських угідь, виділеними на певний період для поновлення «запасів» мисливської фауни, промислових видів риб та лікарських рослин[22].
Долучення заказників до складу ПЗФ внесло непорозуміння, адже назва «заказники» залишилась незмінною і не всім було зрозуміло, що в неї відтепер вкладено вже зовсім інший зміст. Унаслідок цього частину заказників за звичкою продовжували скасовувати як тимчасові, посилаючись на колишні рішення, якими їх було створено на визначений період. Деякі такі заказники були скасовані в 2000-х із зазначення причини «досягнення насадженнями стиглості». Наприклад, на Київщині деякі ПЗФ були скасовані саме з метою вирубки стиглого лісу.
Однією з найбільш поширених причин скасування статусу об’єктів та територій ПЗФ є входження чинних об’єктів до складу новостворених природоохоронних територій вищого рангу або більшої площі. У більшості випадків такі скасування відбулися з метою уникнення дублювання площ і зазвичай не ставали причиною негативних процесів для природних територій. А випадки включення заказників до складу природних заповідників або заповідних зон національних парків та біосферних заповідників – навпаки суттєво посилили охоронний режим таких територій. Натомість у випадках, коли заказники з їх унікальним охоронним режимом потрапляли до складу господарських зон національних парків і після цього втрачали свій номінальний статус, охоронний режим їхньої територій фактично втрачався. Адже господарські зони національних природних парків практично не мають обмежень господарської діяльності.
Варто зазначити, що скасування ПЗФ при їх входженні в інші ПЗФ законодавством не передбачене й очевидної потреби для прийняття таких рішень немає. Наразі Мінприроди веде облік площ ПЗФ з урахуванням дублювання площ. Утім, випадки скасування ПЗФ через входження в інші об’єкти досить поширені. Наприклад, заказник «Волинь» (10 га), що був створений у м. Луцьк Постановою Ради Міністрів УРСР №311 від 22.07.1983 року[23], чомусь був ліквідований без жодних на те юридичних підстав рішенням Волинської обласної ради №9/12 від 16.12.2003 «Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду області».
Втрати ПЗФ поза процесами скасування.
Не все скасоване є втраченим, але й не все втрачене – скасованим. Нерідко після фізичної втрати пам’ятки природи минає чимало часу, поки буде ухвалене рішення про скасування її статусу.
Наприклад, у м. Одеса, ботанічні пам’ятки природи місцевого значення «Тополя канадська» та «Тополя канадська – 2» були скасовані рішенням Одеської обласної ради від 27 січня 2006 року. Натомість фізично перше дерево загинуло в негоду 2002 року, а друге – ще 1998 року. Також у Одесі ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Каркас західний», скасована тим самим рішенням 2006 року, насправді була умисно знищена ще трьома роками раніше.
З іншого боку, нам відомі втрачені пам’ятки природи, з яких досі не знято природоохоронний статус. Так, наприклад на Львівщині 28.10.2002 року буревій знищив ботанічну пам’ятку природи місцевого значення «Магнолія Кобус», що зростала на території ДП «Львівське ЛГ». Рішенням комісії, скликаної 2013 року було рекомендовано ліквідувати залишки дерева (на сьогодні не існує навіть пня). Працівники ДП «Львівське ЛГ» висадили на місці втраченої пам’ятки нову магнолію того ж сорту[24]. Аналогічна ситуація склалась у м. Києві з ботанічною пам’яткою природи місцевого значення «Каштан Воїственського». У 2013 році з’явилася загроза загибелі дерева в результаті розходження його двох стовбурів. 21 травня стовбури були зв’язані міцним тросом та заплановано лікування тріщини[25]. Але 3 червня дерево розкололося надвоє, після чого наступного дня було спиляне працівниками КП УЗН Шевченківського району м. Києва.
Можемо констатувати, що система моніторингу стану об’єктів ПЗФ достатньо слабка навіть для того, щоб відстежити їх фізичне знищення. На нашу думку, доцільно внести зміни до законодавства, відповідно до яких під час прийняття рішень про входження вже існуючих об’єктів у більший новостворений об’єкт ПЗФ у Положенні про новий об’єкт повинні бути прописані всі об’єкти, які потрапили до його складу, та збережені їхні специфічні охоронні режими в їхніх початкових межах[26].
Результати дослідження в таблиці:
| Існуючі ПЗФ | ПЗФ, що увійшли до інших і були скасовані | Скасовані ПЗФ | Території, вилучені з снуючих ПЗФ | Скасовано: % від площі ПЗФ | Скасовано: % за кількістю | ||||
| Назва АТО | Кількість | Фактична площа | Кількість | Площа | Кількість | Площа | |||
| Вінницька область | 428 | 60106,44 | 16 | 255,44 | 111 | 2060 | 3,313685 | 22,88288 | |
| Волинська область | 391 | 219465,4 | 109 | 27287,04 | 81 | 2038 | 0,920076 | 32,70224 | |
| Дніпропетровська область | 178 | 99623,49 | 3 | 56 | 3643,11 | 3,527869 | 24,89451 | ||
| Донецька область | 173 | 99996,69 | 6 | 284 | 13 | 4000 | 3,846276 | 9,895833 | |
| Житомирська область | 235 | 137646,3 | 13 | 7283,2 | 32 | 3854,7 | 2,72415 | 16,07143 | |
| Закарпатська область | 469 | 192438,9 | 5 | 2178 | 15 | 2078 | 1,068288 | 4,08998 | |
| Запорізька область | 347 | 138183,4 | 0 | 0 | 121 | 12156,65 | 8,0861 | 25,8547 | |
| Івано-Франківська область | 525 | 218882 | 56 | 55039 | 111 | 8558 | 3,762751 | 24,13295 | |
| Київська область | 232 | 292208,6 | 0 | 0 | 40 | 1413,62 | 0,481442 | 14,70588 | |
| Кіровоградська область | 223 | 100318,8 | 1 | 7393 | 18 | 584,49 | 0,579257 | 7,85124 | |
| АРК | 197 | 219319,4 | 41 | 42423 | 0 | 0 | 0 | 17,22689 | |
| Луганська область | 202 | 93194,75 | 0 | 0 | 10 | 3369 | 3,488887 | 4,716981 | |
| Львівська область | 393 | 168864,1 | 35 | 30590,81 | 158 | 889,78 | 0,524159 | 32,93515 | |
| Миколаївська область | 146 | 77238,17 | 7 | 2031 | 18 | 8411 | 9,820294 | 14,61988 | |
| Одеська область | 125 | 154389,8 | 1 | 1,8 | 25 | 3199,3 | 2,030154 | 17,21854 | |
| Полтавська область | 391 | 142550,2 | 19 | 3752,65 | 5 | 65 | 0,045577 | 5,783133 | |
| Рівненська область | 315 | 199477,7 | 19 | 49824,4 | 45 | 1053,6 | 12582,8 | 6,398637 | 16,88654 |
| Сумська область | 291 | 178589,4 | 29 | 17598,94 | 146 | 2218,76 | 1,227135 | 37,55365 | |
| Тернопільська область | 643 | 124185,6 | 70 | 4709,58 | 258 | 4220,46 | 3,286808 | 33,77961 | |
| Харківська область | 246 | 74843,6 | 0 | 0 | 70 | 6327,9 | 7,795716 | 22,1519 | |
| Херсонська область | 82 | 318695,1 | 0 | 0 | 7 | 1527,52 | 0,477018 | 7,865169 | |
| Хмельницька область | 523 | 312579,3 | 28 | 2537 | 80 | 4901 | 1,543718 | 17,11569 | |
| Черкаська область | 555 | 64595,96 | 13 | 2553,8 | 121 | 15399,5 | 560,3 | 19,81212 | 19,44848 |
| Чернівецька область | 331 | 103598,5 | 5 | 123,3 | 77 | 1817,812 | 1,724413 | 19,85472 | |
| Чернігівська область | 669 | 250537,4 | 4 | 349 | 262 | 29549 | 10,54996 | 28,4492 | |
| м. Київ | 192 | 18092,36 | 2 | 6478,71 | 0 | 0 | 0 | 1,030928 | |
| м. Севастополь | 12 | 26241,02 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | |
| Разом | 8512 | 4085862 | 482 | 262693,7 | 1880 | 123336,2 | 13143,1 | 3,232313 | 21,72154 |
Список джерел:
[1] Фактично, термін є перекладом американського поняття «National Park».
[2] «Асканія Нова» – першій народнїй заповідний парк // Вісти природничої секції Українського наукового товариства, 1919. – Т.1, ч.3/4. – С. 122.
[3] Чорна Л. О. Із втраченого: Заповідник «Конча-Заспа» // Заповідна справ в Україні. 2004. – Т. 10. № 1-2. – С. 100-104
[4] Шарлемань Николай Васильевич. Воспоминания. 1968-1970. Рукой Г.К. Голдина, А.А. Бевзо и машинопись // ІР НБУ. – Ф.49. – №4 / 2. – Арк. 49.
[5] Ющенко О.К. Нова класифікація заповідних територій України // Рідна природа, 1972. – №3. – С.35-36.
[6] Шалит М. Заповідники та пам’ятки природи України. Харків, 1932. 76 с.
[7] Про охорону природи Української РСР: Закон УРСР від 30 червня 1969 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1960. –№23. – С.175.
[8]Котов М.І., Харкевич С.С. Охорона природи в Українській РСР та завдання ботаніків // Український ботанічний журнал, 1956. –Т.ХІІІ, №2. – С 3-13.
[9] Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010. – №11. – Ст.112.
[11]Об’єкт скасований рішенням Сумської обласної ради від 9.04.2015 року «Про зміни в мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду». Скасування відбулось за клопотання Гетьманського національного природного парку від 02.04.2014 року № 189/02-08 та з урахуванням погодження Міністерства екології та природних ресурсів України № 5/4-9/10432-14 від 27.08.2014 року (видане на підставі висновку Краснотростянецького відділення УкрНДІЛГА від 15.05.2014 № 3 щодо доцільності скасування статусу заповідного урочища «Литовський бір».
[12] О мерах по расширению сети государственных заповедников и улучшению заповедного дела: пост. СМ УССР от 28.01.1972 г. // СП УССР. –1972. – № 2. – Ст. 11.
[13] Постанова Ради Міністрів УРСР від 22 лютого 1978 р. №120 «Про внесення змін до класифікації заповідних та інших територій в Українській РСР, що охороняються державою» // ЗП УРСР, 1978. – № 3. – Ст. 34.
[14] Постанова Ради міністрів УРСР від 22 липня 1983 р. №311 «Про класифікацію і мережу територій та об’єктів природно-заповідного фонду Української РСР» – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/311-83-%D0%BF
[15] Закон України «Про природно-заповідний фонд України» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992. – № 34. – Ст.502.
[16] Декрет СНК СССР от 16.09.1921 г. «Об охране памятников природы, садов и парков» // Собр. Узак., 1921. – №65. – Ст. 492.
[17] Лавренко Є. Охорона природи на Україні // Вісник Природознавства, 1928. − №3-4. − С.164-179.
[18] Охорона пам’яток природи на Україні. Збірник 1. – Харків, 1927. − С.85-89.
[19] Шалит М. Заповідники та пам’ятки природи України. – Харків, 1932. – 76 с.
[20] Державний архів Черкаської області. – Ф.4313. – Оп.3. – Спр.522. – Арк.78.
[21] Ющенко О.К. Нова класифікація заповідних територій України // Рідна природа, 1972. – №3. – С.35-36.
[22] Генерозов В.Я. Разведение диких уток // Украинский охотник и рыболов, 1925. – №2.
[23] Постанова Ради міністрів УРСР від 22 липня 1983 р. №311 «Про класифікацію і мережу територій та об’єктів природно-заповідного фонду Української РСР» – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/311-83-%D0%BF. З моменту появи цього документу і до нинішнього часу статус територій ПЗФ лишається незмінним і тому втрата їх також є юридично рівнозначною в цей період.
[24] Лист Департаменту екології та природних ресурсів Львівської ОДА №04-1749 від 24.06.2015 року // Архів О.Василюка.
[25] В Киеве прооперировали столетний каштан // ForUm (21.05.2013) – http://for-ua.com/kiev/2013/05/21/142554.html
[26] Пропозицію вніс Ю.Репало.
