Україна може наразитися на міжнародний скандал. З одного боку, держава проголошує європейський курс, а з іншого − народні обранці ухвалюють закони, які ставлять під загрозу навіть природні об’єкти світової спадщини ЮНЕСКО. Так, нещодавно ухвалений Закон № 2211-ІХ дозволяє використовувати землі ПЗФ для будівництва морських портів та товарного сільгоспвиробництва. Водночас за такі дії передбачена кримінальна та адміністративна відповідальність.
Закон № 2211-ІХ (щодо особливостей регулювання земельних відносин в умовах воєнного стану) прописує в Перехідних положеннях Земельного кодексу право надання земель державної та комунальної власності в оренду, але не згадує категорії земель. Таким чином, дозволяється надавати в оренду землю будь-яких категорій для широкого переліку діяльності: будівельних робіт для виробничих потужностей евакуйованих підприємств, для портів, мереж електропостачання, газорозподільних, водопровідних, теплопровідних, каналізаційних мереж, газопроводів, будівництва житла та інфраструктури для біженців тощо.
Для всіх цих пунктів (підприємства, житло, інфраструктура) передача в оренду земельних ділянок державної, комунальної власності не допускається, «якщо земельна ділянка віднесена до категорії земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення». Начебто все добре, утім, більшість ділянок у складі ПЗФ досі віднесені до земель сільськогосподарського призначення (при їх створенні категорію земель не змінили), а значить підпадають під господарське освоєння. Проте, це «квіточки», далі виникають «ягідки».
Окрім згаданих, є пункти, які дозволяють надання в оренду земель державної та комунальної власності для:
г) товарного сільськогосподарського виробництва;
ґ) розміщення морських портів.
На ці пункти норма про заборону оренди земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення не розповсюджена. З цього випливає дозвіл не просто використовувати землі ПЗФ для товарного сільськогосподарського виробництва та морських портів, але й порушувати цільове призначення земель природно-заповідного фонду, адже заборона на використання цих земель прописана лише для перших підпунктів (підприємства, житло, інфраструктура).
Юридична нікчемність даної норми полягає в тому, що під її визначення підпадають абсолютно всі землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення: від природних заповідників до біосферних, що охороняються під егідою ЮНЕСКО. Отже, згадані пункти суперечать не лише чинному законодавству, але й міжнародним зобов’язанням та угодам, які мають пріоритет над національним законодавством. Автори цього Закону фактично підставляють Україну в її прагненні до європейської інтеграції. Усі вони є членами Комітету ВР з питань аграрної і земельної політики: Нагаєвський А.С., Салійчук О.В., Чернявський С.М., Бунін С.В., Грищенко Т.М., Юрчишин П. В. , Нікітіна М.В., Халімон П.В., Гузенко М.В. Дуже дивно, що вони «плутають» земельну політику з аграрною і, схоже, вважають, що це одне й те саме.
Поспіх, невігластво чи свідомий намір? Головне юридичне управління ВР у своєму висновку попередило авторів, що в такому вигляді законопроект: «…негативно позначиться на забезпеченні охорони довкілля, збереженні природних територій, зокрема, тих, що охороняються на міжнародному рівні і охорону яких Україна здійснює в рамках зобов’язань за Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, історико-культурної спадщини, розвитку сільського господарства тощо».
Єдине, що тішить, − це те, що в Закон № 2211-ІХ не внесли жодних змін в Закон України «Про природно-заповідний фонд України», які б дозволили порушувати режим територій об’єктів ПЗФ. Так само не було призупинено дії статей Кримінального та Адміністративного кодексу щодо покарання за порушення режиму об’єктів ПЗФ. Ані Карний, ані Адміністративний кодекси не оперують поняттям категорії чи цільовим призначенням земель стосовно ПЗФ. Вони оперують поняттями винятково «територій», що входять до складу об’єктів ПЗФ (такий термін не розкритий в жодному законодавчому акті).
Отже, автори Закону не лише вносять плутанину в нормативно-правову базу, але й запрошують місцеву владу та агровиробників скоїти злочин, за який передбачено покарання і яке ніхто не скасовував.
