Українська природоохоронна група опублікувала на GBIF понад мільйон записів про знахідки рослин, тварин та інших організмів. Але цінність цих даних не лише в самій цифрі. Відкриті записи про біорізноманіття використовують для наукових досліджень, підготовки природоохоронних рішень і збереження інформації про природу України під час війни.
Станом на сьогодні на сторінці Української природоохоронної групи у GBIF відображається понад мільйон знахідок. За даними групи, це 1 056 487 записів, 352 опублікований набір даних та понад 1200 цитувань. Водночас сама UNCG стала видавцем даних GBIF ще 20 серпня 2020 року.
Шлях до цієї цифри починався не з великої програми цифровізації, а з досить буденної роботи — потрібно було навчитися перетворювати накопичені біологами дані на структуровані записи, які можуть читати й використовувати міжнародні бази даних. Про наш перший мільйон на GBIF і його значення для української науки поговорили з Олексієм Марущаком — співзасновником UNCG, експертом з герпетології, герпетокультури та природоохорони.
Від одного набору до мільйона записів
Українська природоохоронна група зареєструвалася як видавець даних GBIF у серпні 2020 року. Саме відтоді почалася системна робота з публікації українських даних про біорізноманіття.
— Шлях до першого мільйона почався приблизно у 2020 року, — згадує Олексій Марущак. — Тоді ми зареєструвалися як паблішери на платформі. А потім у січні 2021-го я захворів на ковід і два тижні сидів вдома. Треба було чимось зайнятися в ізоляції. Олексій Василюк і Олег Прилуцький запропонували зробити та самостійно опублікувати перший набір. Він був дуже великий. Треба було навчитися правильно його оформлювати відповідно до стандартів Darwin Core. У мене почало виходити, і згодом майже щотижня протягом наступних років я так чи інакше працював із наборами для GBIF.
За кілька років робота з даними перетворилася на окремий напрям діяльності групи. Сьогодні UNCG має сотні опублікованих наборів даних. Серед них — не лише результати власних польових досліджень, а й матеріали, зібрані іншими науковцями, природоохоронцями та громадськими активістами. Серед сучасних наборів, наприклад, є дані, зібрані 142 дослідниками з усієї України. Також є набори даних, вилучені з сотень історичних журналів і описи колекцій, знищені під час повномасштабної війни. Тож поволі ми стали видавцем даних, який може публікувати матеріали інших спеціалістів.
Що насправді означає один запис
GBIF — це глобальна інфраструктура відкритих даних про біорізноманіття. Її завдання — не просто зібрати якомога більше фотографій тварин чи гербарних зразків, а зробити дані доступними у структурованому вигляді, щоб їх могли використовувати дослідники, природоохоронці та державні установи.
— Ця штука дуже важлива, оскільки це головна міжнародна платформа даних, яка займається агрегацією даних про біорізноманіття. Вона дозволяє акумулювати дуже багато різних типів інформації, — пояснює Олексій Марущак. — Вона загальнодоступна по всьому світу і відкрита, тобто дані можна безкоштовно завантажувати. Ми можемо зберігати там дані про біорізноманіття, і вони залишатимуться доступними доти, доки існує сервер, на якому вони зберігаються.
Запис у такій системі може бути результатом польового спостереження, матеріалом музейної колекції, інформацією зі старої наукової публікації або спостереженням громадянина, який сфотографував рослину чи тварину і виклав фотографію на платформу iNaturalist. Саме тому мільйон — це не мільйон однакових точок на карті. Це величезний масив різнорідної інформації про зустрічі біологічних видів, яку можна поєднувати, порівнювати та аналізувати.
Особливо важливим є те, що дані можна не лише переглядати, а й цитувати як науковий ресурс. Кожному набору даних у GBIF надається DOI, завдяки чому можна відстежувати його використання в наукових роботах.
За словами Олексія Марущака, дані UNCG уже активно використовують у наукових публікаціях.
— Ці дані не просто лежать. Наші набори цитуються у фахових наукових виданнях. Є статті про вплив війни, поширення видів, вимирання, є дослідження, пов’язані з ковідом, і багато інших робіт. Чим більше даних ми збережемо і чим більше даних завантажимо, тим краще. Кожен такий опублікований запис потім може стати частиною дослідження, про яке ми сьогодні навіть не знаємо.
Дані, які не можна втратити
Особливого значення відкриті дані набули після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
До війни інформація про знахідки рослин і тварин могла здаватися суто академічною справою. Але коли територія стає недоступною через бойові дії, окупацію, замінування або руйнування, старий запис може перетворитися на єдине свідчення того, що певний вид колись там жив.
Під час війни зросла й кількість ініціатив, спрямованих на збереження таких матеріалів. Олексій розповідає, що працював щонайменше з трьома невеликими грантовими проєктами, які допомагали збирати дані людей, змушених залишити свої домівки.
— Люди ставали вимушеними переселенцями, рятували свої колекції, щоденники, записи, усе, що могли зберегти, коли були змушені покинути зони бойових дій або прифронтові території, — говорить науковець. — Тільки в межах трьох таких невеликих проєктів, наскільки я пам’ятаю, було зібрано близько ста тисяч записів. Паралельно цим займалися інші колеги, були інші грантові ініціативи, зокрема спрямовані на оцифрування музейних колекцій.
У такому контексті цифровізація стає не просто способом зробити науку зручнішою. Вона дозволяє зберегти інформацію про природу територій, до яких дослідники можуть не мати доступу роками.
— Важливість цих даних набула нового розуміння. Це вже не просто точка — я бачив жабу або я бачив лося. Кожна така знахідка, записана і збережена десь, має свою вагу і свою ціль. Можливо, цієї жаби чи цього лося там уже ніколи не буде…
Як карта допомагає створити заповідну територію
Одна з найбільш практичних переваг GBIF — можливість побачити дані не окремими записами, а у просторі. Якщо на певній території накопичується багато знахідок рідкісних видів, це може стати аргументом на користь її охорони.
— Дані GBIF використовуються для створення нових природоохоронних територій і розширення існуючих. GBIF наочно показує: ось тут зафіксована ця рідкісна тварина, ось тут — інший рідкісний вид. І це аргумент, який не потребує додаткових пояснень, — наголошує Олексій. — Ти просто показуєш чиновнику або голові громади: дивіться, ось в цьому лісі, чи болоті чи степовій балочці багато рідкісних видів. Далі можна відкрити конкретну таблицю, подивитися джерело, автора спостереження, зв’язатися з ним і за потреби перевірити інформацію.
Саме можливість перевірки є однією з важливих особливостей відкритих даних. Запис не виникає з нізвідки: у нього є джерело, автор, дата, географічні координати та інші характеристики. Якщо виявляється помилка чи неточність, дані можна уточнювати або виправляти.
У серпні 2026 року ми розповідали про створення національного природного парку «Чорний ліс» на Кіровоградщині. Ця знакова історія серед іншого стала можливою тому, що накопичені протягом десятиліть природничі дані стали частиною сучасних природоохоронних рішень.
Не лише для науковців
GBIF може здаватися платформою виключно для професійних біологів. Насправді значна частина даних надходить через громадянську науку.
Такі платформи, як iNaturalist і Minka, дозволяють звичайним користувачам фотографувати живі організми, завантажувати свої спостереження та отримувати допомогу з визначенням видів.
— Будь-хто може зареєструватися за своєю електронною адресою, фотографувати те, що йому цікаво, і завантажувати спостереження. У вас гарна квітка — ви її сфотографували, завантажили, вам допомогли визначити, що це таке, і ці дані згодом також можуть потрапити до GBIF. Не як дані UNCG, звичайно, а як частина набору даних відповідної платформи, — говорить Олексій. — Ми в групі не є монополістами і ніколи до цього не прагнемо. Важливо інше: ця точка буде використана, буде доступною і зможе стати частиною загальної картини.
Для користувача iNaturalist це означає, що його спостереження може залишатися на платформі, а за відсутності спеціальних обмежень — згодом потрапити до GBIF. За словами Олексія, оновлення відбуваються не миттєво, але дані регулярно синхронізуються.
Таким чином, мільйонний рубіж — це результат не тільки роботи кількох людей, які оформлюють набори даних. Це також результат роботи десятків і сотень дослідників, музейників, природоохоронців та звичайних спостерігачів природи.
Між іншим серед інших видавців даних з України ми допомогли опублікувати перші набори даних кільком іншим новоствореним організаціям-паблішерам. З часу нашої реєстрації, їх число значно збільшилося. Наразі для України зареєстровано 39 видавців даних і усім ми так чи інакше допомагаємо і це число продовжує рости.
Що можна дізнатися з мільйона записів
Відкриті дані дозволяють відповідати на запитання, які неможливо вирішити за допомогою одного польового дослідження.
За ними можна моделювати поширення видів у зв’язку зі змінами клімату, уточнювати сучасні ареали рідкісних організмів, відстежувати появу інвазивних видів. Особливо цінною є можливість порівнювати дані з різних років.
— Коли ти проводиш дослідження, ти не можеш бути в одному місці весь час. Тобі потрібен певний бекграунд. Він може бути в наукових публікаціях, але публікації — річ досить рідкісна. І навіть із них ще треба витягнути ті сирі дані, які тобі потрібні, а їх дуже рідко публікують. Тому наявність таких сирих даних у відкритому доступі дуже важлива. Якщо мене сьогодні попросять перевірити якусь ділянку перед будівництвом, я прийду і побачу те, що є там зараз. А в GBIF я можу знайти, що хтось реєстрував на цій території вчора, рік тому, десять років тому. І таким чином отримаю значно більше інформації — у різні роки, різні сезони, за різних умов, — пояснює Олексій.
Так само дані можуть бути корисними для відстеження інвазивних видів. Якщо організм починає з’являтися в нових регіонах, окремі спостереження можуть допомогти побачити напрямок його поширення ще до того, як проблему буде зафіксовано традиційними системами моніторингу.
Україна та проблема національного моніторингу
У країнах Європи GBIF є лише одним із джерел інформації для оцінювання стану біорізноманіття. Ситуація в Україні складніша: повноцінної національної системи моніторингу біорізноманіття фактично немає. Через це відкриті дані набувають значно більшої ваги.
— У Європі GBIF — лише частина системи звітування. У нас ситуація інша. Якщо національної системи моніторингу біорізноманіття немає, то GBIF дає значно більшу частку інформації для подібних оцінок. Без нього ми не змогли б прозвітувати про багато речей, не знайшли б багато видів і витрачали б на оцінку поширення рідкісних видів набагато більше часу. Наприклад, під час підготовки нового видання Червоної книги можна витратити мільйони людино-годин, переглядаючи бібліотеки й шукаючи, хто і де колись бачив певну рослину чи тварину. А можна використати GBIF і отримати ці дані значно швидше, — переконаний Олексій Марущак.
При цьому GBIF не замінює повноцінний моніторинг. Точкові записи не можуть показати всього, що відбувається з популяцією, і не дають автоматичної відповіді на всі питання. Але вони створюють величезний масив свідчень, із якого можна починати аналіз.
Олексій Марущак порівнює цю роль із милицею: вона не замінює здорову ногу, але дозволяє людині рухатися значно далі.
Мільйон — це лише початок
Перетнувши мільйон записів, робота не завершилася. Навпаки, кожен новий запис збільшує цінність уже накопиченого масиву.
Сьогодні GBIF містить не лише нові спостереження. До нього потрапляють архівні матеріали, старі наукові публікації та оцифровані колекції. Один із сучасних наборів UNCG, наприклад, містить дані про поширення видів, вилучені з рідкісних українських наукових видань початку XX століття.
Тобто цифрова база поступово стає своєрідною пам’яттю української природи — від старих публікацій до спостережень, зроблених просто сьогодні. І це особливо важливо для територій, які змінюються швидше, ніж ми встигаємо їх досліджувати.
Війна, пожежі, мінування, знищення лісів, зміна русел річок, будівництво, зміни клімату — все це означає, що сьогоднішній запис може завтра стати історичним свідченням. Тому мільйон записів у GBIF — це не просто велика цифра. Це мільйон разів, коли хтось побачив живий організм, визначив його, зафіксував місце і час та залишив інформацію для інших. Частина цих точок допоможе науковцям побудувати модель поширення виду. Частина — обґрунтувати створення заповідної території. Частина — зрозуміти, як війна змінила природу. А деякі можуть стати єдиним доказом того, що певний вид колись жив саме тут.
І чим більше таких свідчень зберігається у відкритому доступі, тим складніше сказати, що ми нічого не знали про природу цієї території. Бо тепер вона має свою цифрову пам’ять.
