Нові зміни до законодавства України надають органам місцевої влади право передавати під оранку будь-які землі сільськогосподарського призначення. Водночас законотворці «забули», що багато степів та лук природно-заповідного фонду також мають такий статус. І за законом «Про природно-заповідний фонд», землі в межах об’єктів ПЗФ залишаються недоторканими, а порушення їх режиму тягне кримінальну відповідальність. Створена депутатами плутанина може дорого обійтися фермерам, які поквапляться заволодіти новими земельними ділянками.
Ще не встигли висохнути чорнила після ухвалення закону щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану (№ 2145-ІХ), як Верховна Рада ухвалила закон щодо особливостей регулювання земельних відносин в умовах воєнного стану (№ 2211-ІХ).
Цей закон містить стільки суперечливих моментів, що він швидше вносить хаос, ніж порядок, принаймні в ту сферу землекористування, що стосується сільськогосподарського використання земель та збереження природних ландшафтів. І, як завжди, найбільшої загрози зазнають лучно-степові екосистеми.
Основні положення обох згаданих законів прописані в перехідних положеннях Земельного кодексу України (ЗКУ). Перший дозволив передачу в оренду для ведення товарного сільськогоспвиробництва земельні державні та комунальні ділянки сільськогосподарського призначення, землі деяких колективних підприємств, невитребувані земельні ділянки. При цьому закон заборонив зміну типу угідь. Тобто не можна перетворювати пасовища або сади на ріллю і навпаки.
Утім, другий закон дозволяє передачу в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва будь-які землі сільськогосподарського призначення, які не призначені для товарного сільгоспвиробництва (мова йде про землі державної і комунальної власності).
Якщо відкрити Класифікатор видів цільового призначення, можна побачити, що серед багатьох видів сільгоспземель є землі для «Для сінокосіння і випасання худоби» (це степи та луки), а також «для збереження та використання земель природно-заповідного фонду». Такі землі, очевидно, є природними або напівприродними ділянками.
Значні площі цих двох груп земель входять до складу багатьох об’єктів природно-заповідного фонду. Їх ніколи не переводили з категорії «землі сільськогосподарського призначення» в категорію земель ПЗФ. Тобто фактично цей закон дозволяє знищення екосистем степів і луків (зокрема заповідних) і «тимчасове» активне освоєння таких земель. Утім, щоб розорати, наприклад, ділянки «Для сінокосіння і випасання худоби», потрібно спочатку змінити тип таких угідь. Але закон № 2145-ІХ це забороняє.
Отже, величезною проблемою законодавства є те, що великий відсоток земель сільгосппризначення, які потрапили до об’єктів ПЗФ, досі не віднесені до категорії земель «природно-заповідного-фонду та іншого природоохоронного призначення». Законом № 2211-ІХ, на щастя, не були внесені зміни до закону «Про природно-заповідний фонд України». Інакше це був би однозначний дозвіл на освоєння таких земель. Також не було змін до Кримінального й Адміністративного кодексу за пошкодження територій ПЗФ. До речі, за незаконне знищення пасовищ Адмінкодекс також передбачає відповідальність.
Тобто Закон № 2211-ІХ дозволяє віддавати під оранку степові і лучні території природно-заповідного фонду, але в законодавстві все одно залишається адміністративна і кримінальна відповідальність для того, хто це зробить.
Не зрозуміло, чи ця плутанина була внесена свідомо чи через поспіх.
Водночас так само дивно звучить фраза про будівельні роботи. Закон № 2211-ІХ заборонив будівництво інфраструктурних об’єктів «якщо земельна ділянка віднесена до категорії земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення», але, як вже сказано вище, далеко не всі території ПЗФ отримали цю категорію.
Навіть якщо Україна втратить половину своїх орних земель, вона все одно повністю задовольнятиме власні потреби і продовжуватиме експорт сільгосппродукції. Так, минулорічний врожай зернових сягнув 85 млн. т., з яких 46 млн. т. вже продали, а 21 млн. т. чекає на продаж. Зайві 1-2 млн. т. зернових, які планують отримати від додаткового освоєння земель, не зроблять загальної погоди у валовому зборі і тому не стосуються продовольчої безпеки України. Ба більше, за даними агроекспертів, є ризик, що через блокаду портів 21 млн. т. зернових старого врожаю залишаться в країні на момент отримання нового врожаю і продукцію просто ніде буде зберігати.
Виходить, що органи місцевої влади можуть надавати під товарне сільськогосподарське виробництво будь-які землі сільськогосподарського призначення, не згадуючи, що такі землі входять до багатьох об’єктів ПЗФ. Однак, згідно з законом «Про природно-заповідний фонд», землі в межах об’єктів ПЗФ залишаються «священними і недоторканими», а порушення їх режиму та стану карається Адміністративним та Карним кодексом. Незаконне знищення пасовищ також карається Адмінкодексом. Нові ж пункти Перехідних положень ЗКУ забороняють змінювати тип угідь, зокрема пасовищ та сіножатей. Таким чином, нові зміни дозволяють освоювати ці землі, але інші норми, що залишаються в силі, забороняють це робити і карають за це.
Можна було б пояснити цей каламбур в законодавстві складною ситуацією в країні та воєнним станом. Але складається враження, що за цими кроками ховається не стільки поспіх, скільки неймовірна жадібність до землі представників аграрного лобі в парламенті, навіть під час війни.
