У 2025 році в законодавстві нарешті відбулися зміни, яких роками чекали природоохоронці. Саме тоді був заборонений рух механічних транспортних засобів на територіях природно-заповідного фонду за межами доріг загального користування.
Це важливий крок. Він став результатом багаторічної роботи науковців, активістів, людей, які захищають Карпати, і передусім — авторів успішної петиції успішної петиції на порталі Президента України. Але сама поява заборони ще не означає, що проблема вирішена.
Ми досі бачимо, як джипи й квадроцикли, а тепер і мотоцикли заїжджають у природні території, руйнують ґрунтовий покрив, пошкоджують рослинність, створюють шум і розлякують тварин. Під колесами позашляховиків у дорожніх коліях карпатських доріг масово гинуть саламандри, тритони та кумки, занесені до Червоної книги України, а на полонинах знищується маса рідкісних рослин, у тому числі багато видів орхідних. Виникає просте питання: якщо така діяльність заборонена — чому порушники досі безкарні? Випадків, коли місцеві чиновники організовують «тури» на джипах і квадроциклах значно більше, ніж випадків покарань за такі порушення.
Працівники державної служби охорони природно-заповідного фонду та Держекоінспекції мають повноваження реагувати на такі порушення: зупиняти і навіть вилучати техніку, складати протоколи, передавати матеріали правоохоронним органам. Але ми майже не бачимо повідомлень про випадки, коли порушників зупинили, транспорт вилучили, а справу довели до відповідальності.
Так само не спостерігаємо системної позиції від адміністрацій національних парків: якщо ресурсів не вистачає — про це треба говорити, вимагати підтримки, проводити спільні рейди з поліцією та шукати рішення.
Бо будь-який випадок джипінгу в межах природно-заповідного фонду — це не лише проблема порушника. Це також сигнал про те, що природоохоронна система не спрацювала.
Українська природоохоронна група неодноразово зверталася до Мінекономіки щодо виконання вимог законодавства щодо обмеження джипінгу у національних парках та заповідниках. Але власне нацпарки та заповідники відкрито саботували виконання норм закону. Для Карпатського НПП ми навіть надавали пропозиції щодо маршрутів, де такий вид діяльності має бути заборонений.
Проблема джипінгу є комплексною і повинна вирішуватися не лише для територій природно-заповідного фонду, а й для ділянок, які наразі не мають заповідного статусу, проте охороняються міжнародним законодавством.
Фактично такі зони є незахищеними, і важливо розуміти: суспільні звички змінюються не за один день. Колись багато речей, які сьогодні здаються неприйнятними, були нормою.
Окрім цього має змінитися ставлення до їзди на техніці в дикій природі, але для цього потрібні не лише заборони.
Якщо люди хочуть займатися офроудом чи подорожувати на такому транспорті — мають бути визначені спеціальні місця і маршрути, де це дозволено. І держава має розпочати цей процес. Для тенісу є корти, для боулінгу — спеціальні зали; для моторизованих активностей теж мають бути визначені локації, а не природні екосистеми.
Ще один важливий момент — відповідальність. Якби перші порушники реально отримали покарання: отримали штрафи та відшкодували завдану шкоду, а техніка була вилучена відповідно до закону — дуже швидко зникло б бажання повторювати це. До речі, у Верховній Раді України вже ухвалений у першому читанні законопроєкт 11309 щодо посилення адміністративної відповідальності за порушення правил охорони та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, однак на даний час так і лишається законопроєктом.
Карпати повинні залишатися місцем для мандрів серед природи. Для екстремальної їзди мають бути окремі території, а для порушників — реальна відповідальність.
