Раніше ми вже писали, що на цю ідею хотіли витратити 11 млн гривень з держбюджету.
Утім, у планах є чимало інших заходів сумнівної доцільності, на які піде 112 млн з держбюджету. Серед них:
- 5 млн грн на відновлення шлюзу на річці Ірпінь. Того самого, підривом якого вдалося захистити Київ;
- 7,3 млн грн для захисту від повеней села Ниви-Золочівські на Рівненщині. Там немає жодної річки чи ставка – лише незаконно розорані схили;
- 4,5 млн грн на відновлення осушувальної системи в селі Нижнє на Львівщині. Напевно, аби аграріям було зручніше розорати колишнє болото;
- десятки мільйонів грн на розчистки річок і будівництво дамб поза зонами потенційного затоплення.
Здається, що при формуванні плану водогосподарники виходили з інтересів «освоєння» коштів, замість системного вирішення проблем. Адже навіть у мирний час цим грошам можна було б знайти краще використання!
Потрібно боротися з причинами, а не наслідками. Як?
По-перше, зупинити розорювання водозборів і прибережних смуг.
По-друге, припинити дерибан заплави під будівництво й сільське господарство.
По-третє, завершити наповнення Держводкадастру й визначити водоохоронні зони.
Звісно, на відміну від розчистки, де майже неможливо проконтролювати реальний обсяг робіт, на цьому важко «заробити».
Пропозиції, як вирішити проблему, ми вже відправили до Міндовкілля. Чекаємо на результат.
Фото ілюстративне, автор Ірина Ситник
