Учора на сайті «ЛІГА.Бізнес» з’явилась публікація керівника напрямку земельної реформи програми USAID АГРО Сергій Кубаха зі звинуваченням у маніпуляціях на темі законопроекту №2194. Причиною появи цієї публікації є позиції щодо ризиків цього законопроекту, висловлені ГО «Українська природоохоронна група» та МБО «Екологія-Право-Людина».
Ми уважно проаналізували текст і можемо впевнено сказати, що аграрні лобісти законопроекту №2194 видають бажане за дійсне. На жаль, вони недостатньо розбираються в природоохоронному законодавстві та сфері охорони довкілля як в Україні, так і в інших країнах світу.
Пропонуємо пройтись по «аргументам» аграріїв та зробити висновки. Наприклад:
«Мабуть, найголовніший аргумент, який спростовує всі закиди опонентів, звучить так: найбільші об’єкти природно-заповідного фонду України (заповідники, національні природні парки) були створені до 2002 року, у період, коли землею розпоряджались органи місцевого самоврядування. А тоді, коли землею державної власності за межами населених пунктів опікувалися органи виконавчої влади, відбувалася масова безоплатна передача ділянок у приватну власність без урахування перспектив для створення природоохоронних територій».
Порівнювати у подібному контексті той та теперішній час, м’яко кажучи, некоректно. У 90-ті роки економічна та політична ситуація була геть іншою. Аграрний сектор переживав занепад, було вдосталь «вільної» землі і навіть навпаки – існувала проблема «покинутих земель». Голови місцевих рад та їх виконкомів жили ще в радянських традиціях і могли приймати рішення по дзвінку «зверху».
Як приклад «бездіяльності» влади після 2002 року можна навести Указ Президента №1129 від 2008 року, де одним рішенням було створено або розширено понад 30 національних природних парків та інших об’єктів ПЗФ.
Однак, зі зростанням попиту на землю – ставало складніше. За більш свіжою статистикою, в проміжку 2014-2021 років було створено 5 нових національних природних парків загальною площею близько 134 000 га. З яких лише 8997 га (6%!) – землі комунальної власності (і то це ліси дочірнього підприємства Львівської обласної ради).
«Тож очевидно, що неоформлена державна власність на землю, на жаль, не допомагає створювати й охороняти заповідні зони, а повернення земель громадам є логічним кроком, бо місцеві органи самоврядування більше зацікавлені в збереженні навколишнього природного середовища, ніж призначені чиновники. Громади краще знають, що робити з ресурсами на своїй території».
Децентралізація додала місцевим органам самоврядування не тільки нові можливості, але і обов’язки з утримання соціальної сфери, інфраструктури тощо. Основними ж надходженнями до місцевих бюджетів є плата за оренду землі та податки, які сплачують фермери та агрохолдинги. Не дивно, що для багатьох сільських ОТГ максимальне використання сільськогосподарських земель є фактично вимушеним. Куди там думати про охорону довкілля.
У цьому просто пересвідчитися: достатньо подивитися матеріали земельних торгів. Наприклад, одна з ОТГ Чернігівщини минулого року продала на аукціоні під розорювання 70 гектар самосійних лісів, з 20-25 річним сосновим природним лісом. Чому? Бо ліс буде приносити кошти через десятки років. А кошти від розорювання підуть у бюджет вже сьогодні.
Знищення самосійного лісу під ріллю, Чернігівська область
«Наприклад, найбільший в Україні заповідний парк Подільські Товтри має площу 261 000 га. З них менше 1 % (1300 га) належить самому національному парку, а решта — іншим землевласникам і землекористувачам. Натомість у разі ухвалення законопроєкту №2194 природоохоронний режим розповсюджуватиметься на всю територію таких об’єктів, незалежно від форми власності, користування та цільового призначення».
Наведена вище теза демонструє повне нерозуміння природоохоронного законодавства лобістами законопроекту №2194. Згідно з Законом України “Про природно-заповідний фонд України», межі національних парків та інших об’єктів ПЗФ за відсутності документації із землеустрою визначаються відповідно до проектів їх створення. Тому природоохоронний режим парку “Подільські Товтри” поширюється на всю територію ще з моменту його створення – в чому можна переконатись, просто ознайомившись на офіційному сайті з Проектом організації національного парку.
«Варто додати, що державні ліси залишаться в державній власності. Утім навіть відсутність зареєстрованого права користування земельними ділянками Держлісгоспу не означатиме, що держава їх втратить. Права на них і далі підтверджуватимуться матеріалами лісовпорядкування з відображенням меж ділянок лісогосподарських підприємств на публічній кадастровій карті. У комунальну власність перейдуть “безхазяйні” ліси, які не обслуговуються Держлісгоспом і вирубуються».
По-перше, не треба плутати поняття «ліс» і «землі лісогосподарського призначення», про що ми вже писали. Законопроект №2194 оперує саме останньою категорією.
По-друге, приклади того, як органи місцевого самоврядування розпоряджаються лісами, можна знайти у Києві, Бучі та Ірпіні – де саме міські ради роздали сотні гектарів лісів під забудову.
Окрім того, створення комунальних лісгоспів здається простим шляхом збереження необлікованих лісів лише на перший погляд. Бо для цього необхідно провести лісовпорядкування, створити комунальне лісогосподарське підприємство, набрати відповідний штат, закупити відповідну техніку, охороняти ліс від незаконних рубок та пожеж. Не дарма, комунальні лісгоспи у більшості своїй є менш ефективними, ніж лісгоспи державні.
Дуже показовим є приклад Старосамбірського комунального лісгоспу, в якому незаконні рубки стали настільки поширеними, що громада вирішила повернути ліс до державної власності, передавши його під національний парк. Але незаконно зрубані тисячі дерев вже не повернеш…
В той же час, якщо передати необліковані ліси в користування державних лісогосподарських підприємств, то місцеві громади отримають і кошти від земельного податку, і кошти від рентної плати за проведення рубок.
«Екологи зможуть швидко ідентифікувати екологічно важливі ділянки. Їхні межі вноситимуть до Державного земельного кадастру, щоб унеможливити розкрадання цінних земель, а згодом створити на них об’єкти природно-заповідного фонду. Законопроєкт дасть змогу грати на випередження».
На жаль, автори видають бажане за дійсне. У чинній редакції законопроекту до другого читання всі поправки депутатів екологічного комітету, які б дійсно дали можливість ідентифікувати екологічно важливі ділянки, внести відомості про них в Державний земельний кадастр і зробити 5-річний перехідний період для вжиття заходів з їх збереження – відхилені. Наприклад, мова йде про поправки №1780, 3047, 3104.
Чинна редакція законопроекту №2194 передбачає передачу таких екологічно важливих ділянок у комунальну власність відразу після прийняття закону без будь-яких природоохоронних обмежень. У першому читанні 2194 передбачав набрання чинності через півроку. Цього недостатньо, але це давало хоча б який шанс для реалізації положень 2194 про резервування земель для заповідання. Однак в останній редакції перехідний період виключили.
Резервування земель під природно-заповідний фонд буде додатково потребувати ще й коштів та часу на розроблення документації із землеустрою на резервування. Тому гарна в теорії ідея на практиці не буде реалізована: допоки будуть підготовлені відповідні наукові обґрунтування і документи на резервування, земля вже вся буде продана чи надана в оренду.
«Законопроєкт узгоджений з екологами».
Кожен може відкрити офіційну порівняльну таблицю на сайті Верховної Ради України і побачити, що всі ключові поправки, подані депутатами комітету екологічної політики під керівництвом голови комітету, були відхилені.
А природоохоронні організації попереджали про ризики ще у 2020 році, проте їх ніхто не почув.
«Дійсно, до законопроєкту №2194 було внесено виправлення, яке передбачає, що на цих землях може здійснюватися реконструкція споруд, розташованих у прибережній захисній смузі …. По-друге, можливості реконструкції обумовлені правовим режимом прибережної захисної смуги. До того ж ідеться про об’єкти, уже побудовані в прибережній зоні. Здебільшого про порти та складські приміщенні, які навряд чи використовуватимуть для інших цілей».
Чинне законодавство і так дозволяє будівництво гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних споруд в прибережній захисній смузі, а на землях морського транспорту прибережні захисні смуги взагалі не встановлюються. Тому для функціонування та реконструкції гідротехнічних споруд портів наразі перешкод немає. А «реконструювати» умовну рибгоспівську будку у маєток нинішнє законодавство забороняє – можливо, для таких «інших цілей» і пропонуються зміни?
«Інформаційна кампанія проти цього документа є не чим іншим, як гальмуванням реформи та популізмом. Залишити все як було не вийде: ця стратегія вже довела свою неефективність. Водночас аргументи на користь законопроєкту ґрунтуються на децентралізації, зменшенні корупції та виправленні помилок минулого».
Саме на виправлення помилок минулого – щоправда не України, а європейських країн і США – опираються екологи. Цивілізовані країни вже давно пройшли шлях від максимальної експлуатації природних ресурсів і максимального спрощення всіх дозвільних процедур до витрачення величезних коштів на збереженні довкілля. Ми могли б вчитися на їхніх помилках, однак законопроект №2194 пропонує просто наступити на ті ж самі граблі.
Те, що цінна степова ділянка з червонокнижними видами буде прозоро і онлайн продана під ріллю, не зупинить деградацію біорізноманіття. Як не зупинить і зміну клімату те, що ліс буде прозоро і онлайн переданий під забудову чи оранку. Не можна все вимірювати грошими!
Ніхто не ставить під сумнів необхідність децентралізації і наведення ладу в земельній сфері – до Держгеокадастру у природоохоронців теж безліч претензій. Але робити це шляхом знищення природи неправильно, і саме тому законопроект №2194 потребує суттєвого доопрацювання.
