Науковці Української природоохоронної групи вирушили в експедицію до пониззя Інгульця, щоб дослідити, як війна вплинула на степові екосистеми. Вони вивчали рослинність на фортифікаційних спорудах, у вирвах від вибухів та на інших пошкоджених ділянках. Однак одним із найважливіших завдань стала перевірка стану популяцій волошки Пачоського — одного з найрідкісніших видів рослин України.
Волошка Пачоського є справжнім ботанічним унікатом. Це ендемічний вид, який росте лише на пісках пониззя Інгульця, а весь його природний ареал обмежується територією однієї громади — Калинівської, що на Херсонщині. Подібних прикладів в Україні можна перелічити на пальцях.
Під час війни всі місця зростання рослини опинилися в зоні активних бойових дій. Додаткову загрозу могли створити пожежі, будівництво фортифікацій, а також підтоплення після руйнування Каховської ГЕС, адже вода піднялася також і в руслі Інгульця та доходила майже до ділянок, де росте цей вид. Саме тому дослідники прагнуть оцінити, чи вдалося волошці пережити ці випробування.
Наразі відомо лише два місця її зростання — поблизу сіл Новогреднєве та Бобровий Кут. Загальна чисельність популяції становить трохи більше двох тисяч рослин. А для степової рослини така чисельність означає буквально «знаходиться на межі вимирання». Через настільки малу кількість і вузький ареал волошка Пачоського перебуває під реальною загрозою зникнення у світовому масштабі.
Про непросту історію відкриття й повторного пошуку цієї рослини говорить ботанік Іван Мойсієнко:
«Довгий час волошка Пачоського вважалася зниклою. Вперше її знайшов Йосип Пачоський на початку ХХ століття і помилково визначив як середньоазійський вид. У 1930-х роках Михайло Котов довів, що це окремий вид, новий для науки, і назвав його на честь Пачоського, який вперше виявив цю рослину. Після цього рослину майже 80 років ніхто не знаходив. Вважалося, що вона зникла».
Науковець розповідає, що у 2008 році в межах досліджень по підготовці третього видання Червоної книги України він здійснив спеціальну експедицію по пошуку волошки Пачоського. На щастя, рослину вдалося знайти.
«Ми знайшли волошку саме в тих місцях, де її свого часу знаходили Пачоський і Котов. Біля Новогреднєвого залишилося приблизно 150 особин, оскільки значну частину пісків там заліснили сосною. Натомість біля Бобрового Кута популяція більша — близько двох тисяч рослин».
Іван Мойсієнко нагадує, що небезпека для виду існувала ще до повномасштабної війни.
«Декілька років тому ділянку біля Бобрового Кута планували повністю заліснити робінією. Ми підготували спеціальне обґрунтування щодо недоцілності заліснення цієї території через значну шкоду для природи. Адже крім волошки Пачоського там зростає ще декілька видів рослин, що охороняються (кермечник злаколистий, ковила дніпровська, ковила волосиста тощо). Вже сьогодні з’явилися нові ризики — розмінування, можливий видобуток піску та післявоєнна відбудова».
З метою збереження волошки Пачоського ми запропонували створити два заповідні об’єкти: заказник «Бобровий Кут» площею 651 га та пам’ятку природи «Новогреднєвська» площею 21,5 га. З короткою характеристикою та картосхемою розташування цих об’єктів можна познайомитися в нашій монографії «Перспективні заповідні об’єкти Херсонскої області», опублікованій ще у 2020 році.
Ми переконані, що єдиним надійним способом зберегти рослину є якнайшвидше створення заповідної території.
«Волошка Пачоського висить на волоску. Якщо ми не забезпечимо охорону місць її зростання зараз, можемо назавжди втратити вид, який більше ніде у світі не росте»
, — наголошує Мойсієнко.
Під час експедиції в липні 2026 року науковці Іван Мойсієнко та Тимур Бедернічек відвідали менш чисельне типове місцезростання волошки Пачоського в околицях села Новогреднєве. Ця ділянка досі залишається замінованою, тож не вдалося обстежити її детально, але волошку Пачоського ми все ж знайшли! Попри дуже інтенсивні бойові дії вона збереглася тут.
Також науковці зустрілися з керівництвом Калинівської громади, щоб обговорити створення природоохоронної території в місцях зростання волошки Пачоського. Нагадуємо, сьогодні жоден із двох відомих локалітетів не має заповідного статусу. Сподіваємося, що нам вдалося переконати представників громади щодо необхідності невідкладних дій для збереження волошки Пачоського, яка репрезентує унікальність громади. Адже саме за збереження нашої ідентичності ми ведемо війну та платимо таку страшну ціну.
