Майже 7% площі України віднесено до складу природно-заповідного фонду. Можливо, комусь і здається, що цього достатньо, та за світовими мірками наша країна традиційно пасе задніх в справі охорони цінних природних територій.
Ще 1992 року в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) проходив так званий Саміт Землі, у результаті якого була відкрита для підписання Конвенція про охорону біологічного різноманіття (надалі — Конвенція про біорізноманіття), яка говорить, що збереження біорізноманіття є спільною справою для всього людства. Під біорізноманіттям укладачі конвенції мають на увазі все різноманіття життя на Землі – від окремих видів, популяцій (чи навіть генів) і до цілих екосистем, або ландшафтів. Саме ця конвенція поєднує природоохоронну роботу в різних державах в одне ціле. Конвенцію підписали 192 країни і Європейський Союз.
На конференції в Японії в 2010 році сторони Конвенції поставили перед собою завдання створити до 2020 року систему природоохоронних територій Землі на площі 17 % суходолу та 10 % морських акваторій, та розробили Стратегічний план збереження біорізноманіття на 2011–2020 роки. Це завдання взяла на себе кожна зі Сторін.
Станом на кінець 2010 року заповідні території займали 5,7% площі України, що було дуже віддалено від завдань, взятих на себе Україною в рамках роботи Конвенції з біорізноманіття. У відповідь на планетарне завдання Україна включила до Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики» від 21 грудня 2010 року пункт «доведення до 2015 року площі національної екомережі до рівня (41 відсоток території країни), необхідного для забезпечення екологічної безпеки країни, запровадження системи природоохоронних заходів збереження біо- та ландшафтного різноманіття і розширення площі природно-заповідного фонду до 10 відсотків у 2015 році та до 15 відсотків загальної території країни у 2020 році». Проте втілення цих правильних намірів не відбулось. На кінець 2015 року частка ПЗФ в Україні становила не 10%, а лише 6,11%, тобто зросла за 5 років на 0,41%.
Постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 385 було затверджено Державну програму регіонального розвитку України на період до 2020 року. Цей документ назвав конкретні цифри для кожної з областей – скільки ж ПЗФ слід створити в кожній з них. Загалом, до 2017 року в Україні мало бути створено додатково 6733 тис. га ПЗФ, а до 2021 року — 9095 тис. га. Тож частка ПЗФ повинна була становити на 1 січня 2017 року — 11%, а на початок січня 2021 року — 15% від площі держави. Ці показники деталізовані в розрізі областей. Оскільки це завдання не було виконано, 20 грудня 2017 р. було видано Постанову № 1089 «Про внесення змін до Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року», яка вдосконалила систему звітності щодо виконання завдань Стратегії. Зокрема Додаток 4 до Стратегії в новій редакції містить Перелік щорічних індикаторів, на досягнення прогнозованих значень яких спрямована Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року. На відміну від початкової версії документа, затвердженого в 2014 році, показники питомої ваги природно-заповідного фонду тепер деталізовані не лише в розрізі областей, а й містять щорічні показники. Крім того, відповідно до нової редакції Стратегії, процеси створення природно-заповідного фонду повинні не лише досягти початково заявлених показників, а й компенсувати втрати, які виникли внаслідок анексії Криму та тимчасової окупації Донбасу. Про це йдеться в Додатку 5 до Стратегії.
Проте 2019 рік минув, настає… дедлайн. Уже 2020 року Україна звітуватиме про стан виконання конвенції за останні 5 років. Природно-заповідний фонд займає 6,7% від площі країни, а це означає, що задання виконане лише на 10,8%. Не вистачає 89% результатів, або додатково оголошених природно-заповідним фондом 5,6 млн га природних територій в Україні. Але не все втрачено й дійсне бажання керівництва держави цілком може суттєво виправити становище вже найближчими місяцями.
Шостий національний звіт про виконання Конвенції з біорізноманіття, що був поданий Україною до керівництва Конвенції, констатує катастрофічно низькі темпи у створенні нових природоохорнних територій в Україні.
Як може Україна продемонструвати вже 2020 року (до глобальної зустрічі сторін конвенції) реальні досягнення у справі охорони природи?
- Оголосити національні парки, що давно очікують на створення («Холодний яр», «Ірдинський», «Дівички», «Приірпіння та Черневий ліс», «Самарський бір», «Чорний ліс» та інші).
- Виконати вимоги Указу Президента України №611/2009 «Про додаткові заходи щодо розвитку природно-заповідної справи в Україні», який ще 2009 року доручав у межах трьох місяців «забезпечити проведення інвентаризації земель, що перебувають у користуванні Міністерства оборони України, та надати в установленому порядку пропозиції щодо заповідання природних територій та об’єктів природно-заповідного фонду», а також щорічних програм «Україна-НАТО» за 2015-2019 роки, що містять пункт (який до речі, фінансується НАТО: «забезпечення взаємодії з НАТО у питанні впровадження в Україні передового досвіду держав – членів НАТО у сфері екологічної безпеки з метою створення природоохоронних об’єктів на земельних ділянках, що перебували у користуванні Міністерства оборони України». Результатом такої роботи мають стати оголошені національні парки в межах земель Міністерства оборони України.
- Невідкладне подання на розгляд Бернської конвенції додаткових територій для включення у Смарагдову мережу. Нагадаємо, що в грудні 2019 року до складу мережі було включено додатково 106 територій загальною площею 1,6 млн га. На цей час це найбільш вагомий внесок України у створення природоохоронних територій. Уже зараз завершується розробка додаткового списку територій для включення у Смарагдову мережу. Зробити це буде можливо в разі своєчасного подання додатково розроблених територій Міністерством захисту довкілля і енергетики на розгляд Конвенції.
Усі перелічені заходи дозволять принаймні на половину, а не на 10% виконати завдання, взяті на себе Україною на період 2010-2020 років.
