14 грудня українські природоохоронні організації відправили відкритого листа Міністру захисту довкілля та природних ресурсів України. Серед них і Українська природоохоронна група. Через що ми з колегами звернулися до міністра? Ми хочемо, щоб найбільш цінні ліси України отримали статус нацпарків.
Цінними лісами можна вважати старі природні ліси, які не зазнавали руйнівного впливу людини. Саме такі ліси є ласим шматком для лісової галузі і щоденно зникають у ході несталих вирубок. Навіть з економічної точки зору шкода від таких рубок перевищує отримані прибутки. Після рубок з природних лісів зникають сотні видів тварин та рослин, залежних від старих лісів, а в повітря викидаються тонни парникових газів, які могли б десятиліттями зберігатися в старих чи мертвих деревах. До того ж, місцеві громади втрачають можливість заробити на туристах, яких приваблює недоторкана природа. Незважаючи на різноманітні наукові дані про важливість збереження малопорушених лісів, в Україні такі території щоденно зникають у ході рубок.
Що ми можемо зробити, аби зберегти цінні ліси України?
У нинішніх умовах вихід один – заповідання. Українське законодавство передбачає сім різних категорій заповідних об’єктів, які можуть створюватися в лісах. Часто найбільш оптимальна з них – нацпарк (офіційно – національний природний парк, НПП). Чому так? Бо будь-який нацпарк має різні зони. Заповідну, де нічого не можна. Зони регульованої та стаціонарної рекреації, де майже нічого не можна, але можна розвивати туризм. І, нарешті, господарську зону, де лісове господарство ведеться більш ощадливо, ніж у звичайних лісах. Здавалося б, непогана штука?
Утім, жоден ліс не може отримати заповідний статус без погодження з лісокористувачем (найчастіше ним є лісгосп). На жаль, лісова галузь в Україні вороже налаштована до будь-яких заповідних територій. Навіть у випадку, коли нацпарк створюється в місцях, де рубки й так надто обмежені, отримати погодження від лісгоспів майже неможливо. Клопотання про створення окремих національних парків (наприклад, Чорноліського в Кіровоградській області) розроблялися та подавалися ще в минулому сторіччі, проте ці заповідні території так і не були створені через відсутність погодження лісівників. Короткострокові економічні інтереси – можливість проводити рубки з мінімальними обмеженнями – часто переважають над довгостроковими вигодами, такими як збереження біорізноманіття та розвитком туристичної галузі.
Утім, інколи нові нацпарки в лісах все ж створюються. Провідну роль у їх створенні відіграє Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів. Цей орган має достатньо важелів впливу, щоб організувати переговорний процес і досягти компромісу задля заповідання лісів. Проблема в тому, що створення нових заповідних територій для Міністерства часто не є пріоритетним напрямком. Хоча, наприклад, у Державній стратегії розвитку на найближчі сім років чітко прописано, що в кожній області щонайменше 15% територій мають бути заповідними. Більшість областей не дотягують до цього показника.
На відміну від багатьох західноєвропейських країн, в Україні ще залишилося чимало старих лісів, що потребують заповідання та створення нацпарків. Робота щодо деяких з них тільки розпочинається. Деякі не створюються вже давно. А деякі настільки маленькі, що потребують розширення. З огляду на це, ми пропонуємо Міндовкілля сфокусуватися на створенні або розширенні таких нацпарків:
- НПП «Холодний Яр» (Черкаська область);
- НПП «Чорноліський» (Кіровоградська область). Один з найбільших лісів Центральної України.
- НПП «Приірпіння та Чернечий ліс» (Київська область);
- НПП «Ізюмська лука» (Харківська область);
- НПП «Дніпровсько-Тетерівський» (Київська область);
- Розширення НПП «Дермансько-Острозький» (Рівненська область);
- Розширення НПП «Верховинський» (Івано-Франківська область);
- Розширення НПП «Джарилгацький» (Херсонська область) (не є лісовим, але частково розташований на землях лісового фонду).
Сумарна площа цих територій становить близько 100 тисяч гектарів. Кожна з них – надзвичайна цінна для збереження, і кожна з них будь-коли може бути знищена. Кожен місяць зволікання – це десятки чи сотні гектарів втрачених старовікових лісів.
Що може зробити Міндовкілля? По-перше, активізувати процес отримання погоджень. Приміром, створити відповідні робочі групи, очолити переговорний процес, досягти необхідного компромісу. По-друге, не погоджувати жодні документи, які передбачають знищення старовікових лісів та їх охоронюваних мешканців у межах проектованих нацпарків. По-третє, за необхідності, залучити громадськість до робіт під своєю координацією.
Ми переконані, що заповідання нових лісів стане одним з пріоритетів діяльності Міністерства!
З повним текстом відкритого листа ГО «Центр екологічних ініціатив «Екодія», ГО “Екоклуб”, МБО “Екологія – Право – Людина” та ГО “Українська природоохоронна група” можна ознайомитись тут:
Фото: Сергій Марков, CC BY-SA 4.0, <https://creativecommons.org/licenses/by-sa/4.0>, via Wikimedia Commons
