20 червня Верховна Рада ухвалила законопроект №5650 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо збереження лісів”. Майже одразу Міністерство захисту довкілля повідомило, що новий закон збереже ліси, степи та луки. Чи не надто оптимістичними виявилися Міндовкілля і сам міністр, якого цитує міністерська прес-служба?
Закон 5650 стосується різних аспектів.
Частина 1: самосійні ліси
Очільник Міндовкілля Руслан Стрілець повідомляє що закон 5650 може “збільшити лісистість України на 500 тис. га” за рахунок збереження самосійних лісів.
Самосійні ліси – це ліси, які природним шляхом виникли на закинутих полях. В Україні їх до 500 тисяч га. По документах самосійні ліси – це сільськогосподарські землі, тож держава ніяк не їх охороняє. Юридично самосійний ліс – це поле. Як тільки ділянка самосійного лісу отримує власника чи орендаря – той корчує ліс і починає вести там сільське господарство.
До земельної реформи левова частина самосійних лісів належала державі. Державні самосійні ліси було відносно просто “узаконити” та передати лісгоспам. Екологи закликали до цього під час земельної реформи. Але марно. Тепер самосійні ліси переважно в комунальній чи приватній власності. Тож держава вирішила їх рятувати законом 5650.
Закон передбачає два шляхи порятунку самосійних лісів. Перший – дозволити громадянам, бізнесу чи місцевій владі узаконювати їх, щоб потім вести там лісове господарство. Це вигідно економічно: власник ділянки матиме грошову альтернативу – замість банально розкорчувати самосійний ліс під поле, зможе зберегти його та заробляти на продажі деревини.
На практиці вийшло не так красиво. Закон 5650 дозволяє узаконювати самосійні ліси (у законі вони “самозаліснені ділянки”), тобто офіційно змінювати цільове призначення ділянки з “сільськогосподарської” на “лісогосподарську” за відносно спрощеної процедури. Зробити це можуть як власники приватних самосійних лісів, так і органи місцевої влади, що розпоряджають комунальними ділянками.
За логікою речей, далі приватний власник новоспеченого самосійного лісу або умовна ОТГ мали б там вести лісове господарство. Але правила ведення лісового господарства ніхто не змінив. Вони спільні що для державного лісгоспу площею 20 тисяч га, що для приватного чи комунального лісу площею 10 га.
Щоб заробляти, власник маленького лісу мусить пройти лісовпорядкування, отримувати лісорубні квитки, платити земельний податок та рентну плату, розробляти купу документів, забезпечити електронний облік деревини і так далі. Для маленького лісу це абсурдно й не рентабельно.
При цьому закон нікого не зобов’язує узаконювати самосійний ліс. Це все ще право, а не обов’язок. За бажання, самосійний ліс все ще можна законно знищити для оранки. Враховуючи нерентабельність лісового господарства в малих лісах – вгадайте, що оберуть їх власники чи розпорядники?
Якщо держава реально має намір зберігати самосійні ліси руками бізнесу чи місцевої влади, то після закону 5650 треба ще плідно попрацювати й розробити адекватні правила ведення лісового господарства в малих лісах. Інакше 5650 буде просто кроком в нікуди. Ніхто не буде узаконювати самосійні ліси, щоб отримувати суцільні збитки.
Друга ідея закону 5650 – це створити фінансові стимули для збереження самосійних лісів, а також викупати самосійні ліси в державну власність.
Про викуп самосійних лісів сказати нічого. Грошей на охорону природи в державі ніколи немає. Тож сумнівно, що куплять хоч 10 га. Враховуючи, що два роки тому держава ці землі просто віддала.
Про інші фінансові стимули закон нічого конкретного не говорить. Деталі такої стимуляції ще має розробити Кабмін.
До речі, 5650 зобов’язує владу інвентаризувати самосійні ліси. Тобто з’ясувати, де вони є і скільки їх. Але це не значить, що влада дійсно проведе інвентаризацію.
Резюмуючи: сам собою закон 5650 навряд чи збереже хоч гектар самосійного лісу. Але це все ж крок назустріч їх збереженню. Реальне збереження потребує подальшої роботи, тепер здебільшого від Міндовкілля.
Частина 2: степи, луки, орні землі.
Легендарні українські чорноземи вже майже закінчилися через надмірне використання аграріями. Замість чорноземів в Україні тепер купа деградованих орних земель. Пан міністр каже, що закон 5650 дозволить відновити 300 тисяч га деградованих сільськогосподарских угідь. Справді? Ні.
Закон 5650 вводить деякі зміни, що стосуються консервації земель. Консервація – це коли виснажену землю лишають в спокої або щось роблять, щоб відновити родючість грунту.
Тепер консервації підлягають деградовані землі, а також землі, які використовуються з порушенням законодавства. Наприклад, розорані схили крутизною 7 градусів.
Але консервація проводиться лише за бажанням власника чи розпорядника земель! Якщо умовна ОТГ виживає лише за рахунок розорювання давно деградованих земель – можна продовжувати їх і далі виснажувати. Консервація не обов’язкова.
Звідки раптом взялася цифра в 300 тисяч га? Хто буде консервувати землі, якщо держава не пропонує за консервацію ні кнута, ні пряника? Незрозуміло.
Щось схоже й зі степами та луками, які закон 5650, на думку пана міністра, має захистити. Як і самосійні ліси, степи та луки по документах найчастіше “рілля” або “не вкриті лісом площі”. Як наслідок, їх або розорюють, або заліснюють.
Окремим степам та лукам пощастило більше – вони по документах “сіножаті” або “пасовища”. Але ніщо не заважає розорати їх, якщо перед цим змінити в документах умовну “сіножать” на “ріллю”. Або й просто розорати, нічого не міняючи.
Що ж закон? Закон вперше вводить в законодавство визначення “степової ділянки”. Закон також забороняє садити ліс в степах. Ще закон забороняє міняти тип угідь “пасовище”, “сіножать” чи “переліг”, якщо це комунальні чи державні сільськогосподарські землі, які надані в оренду ПІСЛЯ введення закону 5650 в дію.
Що з цього працюватиме? Визначення “степової ділянки” в законі на степи не вплине.
Заборона саджати ліс в степах – вплине, але тільки якщо в кожному конкретному випадку активісти будуть вимагати від лісгоспів визнавати степи степами. Бо самі собою документи не зміняться, степ все ще залишається по документах “не степом”. Як довести, що умовний лісгосп саджав ліс в степу, якщо ніде не зафіксовано, що це степ?
Щодо заборони змінювати тип угідь “сіножать” чи “пасовище” – це може й збереже якісь степи, але лише незначну їх кількість.
Частина 3: інше
У законі 5650 купа інших точкових змін. Якісь з них позитивні, якісь половинчасті, якісь – взагалі не працюватимуть. Наприклад, є позитивна заборона створювати ліси з інвазійних видів дерев. Хоча запрацює ця норма лише тоді, коли Міндовкілля нарешті затвердить перелік інвазійних видів в Україні. Останні років п’ять чиновники не спромоглися це зробити.
Або інша зміна. Тепер за самовільні рубки в лісах, не наданих в користування, буде відповідати місцева влада. Раніше за такі рубки відповідав ніхто. Це, звісно, позитив.
Частина 4: що викинули з закону?
Ціла низка позитивних для природи речей зникла з закону 5650 після першого читання. Наприклад, мораторій до 2025 року на розорювання пасовищ та сіножатей та передачу в приватну власність чи оренду земель запасу сільськогосподарського призначення, відмінних від ріллі. Ця норма могла б зберегти від розорювання окремі степи та луки.
Викинули й необхідність погоджувати будь-яке знеліснення з Кабміном. Така ж доля спіткала норму, яка скасовувала спрощену процедуру передачі лісів під будівництво ЛЕП. Або норма про обмеження видобутку торфу.
Частина 5: висновки
В законі 5650 є позитивні моменти, але здебільшого точкові. Окрім частини про самосійні ліси, він нагадує підпорки, якими намагаються врятувати старий аварійний будинок. Треба було б взяти та зробити новий – але чи є бажання?
У першому читанні текст законопроекту 5650 був значно кращим, хоча теж далеким від ідеалу. Але перед другим читанням втрутилося лобі великих аграріїв та забудовників. Найцікавіше, що представники Міністерства захисту довкілля на обговореннях підтримали саме аграріїв, а не екологів, які критикували аграрні правки.
Тож від закону 5650 до збереження самосійних лісів, до охорони степів та луків, до консервації земель – як до неба рачки. Реальні перспективи збереження він створює лише для самосійних лісів. Хоча деякі позитивні речі все ж є. Тому ми й підтримували законопроект.
Але кожна з проблем, порушених у законі, – це величезний виклик для всієї країни. Простих рішень тут немає, підпорки не спрацюють. Потрібно планувати роботу, залучати спеціалістів, довго працювати, та домовлятися й нарешті виробити комплексні та якісні рішення. А потім ще й забезпечити адвокацію ухвалення законодавства, щоб жодний великий агро- чи інший бізнес не вліз зі своїми антиправками.
