Біорізноманіття – це сукупність всіх живих організмів на нашій планеті, їх угруповань, природних оселищ, у яких вони зустрічаються та ландшафтів, на яких розміщені оселища. Буде правильно сказати, що біорізноманіття – це і є Життя на Землі.
Ми знаємо, що велика кількість видів уже зникли внаслідок діяльності людини. За оцінками міжнародної Конвенції з охорони біорізноманіття, понад 52% всіх видів живих організмів на Землі знаходяться під загрозою зникнення. Причинами такого масштабного вимирання, яке розпочалось у 20 столітті є:
- розширення господарських площ (вирубка лісів, заміна природних екосистем на поля або забудову);
- фрагментація природних територій (від цього природні території, що залишились, зазвичай стають дрібними острівцями серед господарського ландшафту, і на таких острівцях не можуть існувати більшість видів тварин, швидко деградують оселища);
- забруднення довкілля;
- поширення видів-інтродуцентів або вселенців (такі види заповнюють життєвий простір аборигенних рослин і тварин, створюючи нові, непридатні для місцевих видів бідні оселища);
- глобальні зміни клімату;
- промисловий вилов, заготівля деревини, полювання.
Усі ці фактори викликані не випадковим збігом обставин, а свідомими діями людства: сільським господарством, промисловістю, лісівництвом, видобутком копалин та заготівлею біологічних ресурсів. Утім, кумулятивна дія безпосередніх факторів призводить до таких глобальних процесів, як зміни клімату або поширення чужорідних видів. Це означає, що навіть тій природній території, яка гарно охороняється, загрожують негативні фактори, викликані діяльністю людей в інших частинах планети. Сьогодні ніде у світі тварини й рослини не можуть почувати себе в безпеці. І, до речі, Україна не є найбезпечнішим місцем для них, хоча на території нашої держави зустрічається понад 35% усіх видів Європи (70 000 видів живих організмів).
Знаючи про вимирання видів і збіднення колись значно багатшого Життя, у всіх країнах світу тим чи іншим чином охороняють природу. Роблять це і держави окремо (створюючи заповідні території, забороняючи полювання, створюючи «червоні книги» тощо) і разом (плануючи спільні дії завдяки міжнародним конвенціям).
Проте для того, щоб планувати охорону кожного виду, ми маємо в першу чергу знати, де він є, яка його чисельність, у якому стані його популяція і чи змінює вона чисельність. Отримання таких даних називають моніторингом. На жаль, реального моніторингу біорізноманіття в Україні немає. Ми не знаємо ні поширення, ні чисельності переважної більшості видів. Виняток становлять хіба що кілька мисливських видів (крупні хижаки та копитні), чорний та білий лелеки, а також лось і зубр (чисельність останніх обліковують мисливські господарства, але полювання на них не ведуть). Про всі інші 70 000 видів ми знаємо в кращому разі де, коли і хто востаннє публікував зустрічі з ними. Дуже показовою стала підготовка серії збірок «Знахідки тварин Червоної книги», які у 2018-2019 роках підготувала наша організація разом з Інститутом зоології імені І.І. Шмальгаузена (збірка розміщена на нашому сайті в розділі «Публікації»). Відомості про зустрічі видів, занесених до Червоної книги, подали понад 300 фахівців-зоологів з усіх областей країни. Загалом, три томи збірки містять відомості про 36500 зустрічей з рідкісними видами тварин за останні 10 років. Проте навіть ці «Знахідки» з 543 червонокнижних тварин містять дані лише про 374 види, та й то, 112 з них згадані в збірці лише одного разу. А ще 151 вид взагалі не має за останні 10 років жодної задокументованої зустрічі.
Таким чином, навіть такий масив відомостей, що є найбільшим в історії України актуальним зібранням реальних даних про знахідки рідкісних видів, − не може бути використаний для моніторингу їхнього стану. А без цього ми ніяк не зможемо спланувати адекватні заходи з охорони зникаючих видів. А отже – не зможемо їх врятувати від вимирання.
Ідея організувати належний моніторинг біорізноманіття в нашому колективі народилась задовго до того, як була зареєстрована «Українська природоохоронна група». Кілька членів організації працюють у Відділі моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології і займаються цим питанням професійно. Навіть в останні роки ми готували огляди виконання Конвенції з біорізноманіття, а також готували для Міністерства екології та природних ресурсів Стратегію моніторингу біорізноманіття. Проте за таку велику справу ніхто не хоче братись.
Нещодавно ми знайшли статтю, опубліковану одним з ініціаторів створення нашої організації Василем Костюшиним ще 1993 року. Стаття була надрукована в колишньому науковому журналі про охорону природи «Ойкумена» й пропонувала створити «Державну службу моніторингу видів фауни та флори України, які перебувають під охороно закону». З великим задоволенням оприлюднюємо цю вже давно забуту всіма статтю. Вона була написана в час, коли в Україні активно формувалось природоохоронне законодавство: щойно були затверджені закони «Про охорону навколишнього середовища», «Про природно-заповідний фонд». Готувалось узаконення Червоної книги. Усі ці й багато інших корисних ідей дійсно були втілені в життя й сьогодні вже давно є нормою. Але про моніторинг біорізноманіття забули. Забули й не згадують досі.
Уважно перечитуючи рідкісну статтю, можна сміливо сказати, що вона жодним чином не втратила свою актуальність за ці 26 років забуття. Автор статті каже, що більшість територій природно-заповідного фонду не мають жодної наукової інформації про те, що на їхній території зростає та хто їх населяє. Майже всі вони є terra incognita для науковців.
До сьогодні не змінилось взагалі нічого. Найцінніші останні ділянки степів, що збереглися в долинах річок і в балках, або заліснюються, або розорюються фермерами… Ми читаємо про це в статті Василя Костюшина й пишемо те саме як про одну з найстрашніших сучасних загроз, які нависають над українською природою. Уся стаття виглядає такою, немов автор написав її про сьогоднішні злободенні проблеми зникнення біорізноманіття. Проте насправді вона лежить у бібліотеці вже понад чверть століття. Певним чином, можна вважати, що ця рідкісна публікація передувала створенню нашої організації, тому буде правильно довести розпочату колись справу до кінця.
Ми переконані, що сьогодні втілення ідеї створення окремого держаного органу (наприклад в системі Мінприроди або НАН України), який буде займатись моніторингом біорізноманіття, було б вкрай актуальним, а наша держава отримала б шанс перестати бути територією на карті світу, у якій триває глобальне вимирання.
Автор Олексій Василюк, експерт з заповідної справи та охорони біорізноманіття.
Ознайомитись зі статею Василя Костюшина:
Корисні посилання:
- WWF. 2014. Living Planet Report 2014: species and spaces, people and places. [McLellan, R.,Iyengar, L., Jeffries, B. and N. Oerlemans (Eds)]. WWF, Gland, Switzerland. – Р.22 – http://bit.ly/2L0dsBJ
- Секретариат Конвенции о биологическом разнообразии. Глобальная перспектива в области биоразнообразия 4. – 2014, Монреаль, 155 с. – http://bit.ly/2KC4lrU
- Костюшин В.А., Губар С.І., Домашлінець В.Г. Стратегія розвитку моніторингу біологічного різноманіття в Україні. – Київ, 2009. – 60 с. http://bit.ly/2TxzCyV
- Стан відображення в програмних документах України та статус реалізації положень КОНВЕНЦІЇ ООН ПРО ОХОРОНУ БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ. АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ. 2017 (Файл) http://bit.ly/2OUXSfG
