Частина 1: чому “зміна клімату”?
Лісові пожежі 2018 року в Швеції були невипадкові: те літо було найспекотнішим в історії країни. Потрібно було щось з цим робити. П’ятнадцятирічна шведська школярка Грета Тунберг зробила те, чого не могли зробити уряди багатьох країн. З серпня того року Грета почала щоп’ятниці сидіти біля Шведського Парламенту, тримаючи в руках табличку з написом “Шкільний страйк заради клімату”. Її наполегливість не минула даремно, створивши те, що потім назвали “ефектом Грети Тунберг”. Уже в грудні 2018 року більше 20000 школярів та студентів з 270 міст світу долучилися до “Шкільних страйків за клімат”, надихнувшись прикладом Грети. У 2019 році кліматичні страйки стали ще більш масштабними, залучаючи небайдужих людей усіх поколінь. Питання зміни клімату, надмірного викиду парникових газів, які спричиняють “перегрівання” планети, знову стало надзвичайно помітним у світовому інформаційному полі.
Було б хибним вважати, що до Грети Тунберг зміна клімату (саме так наразі прийнято називати більш звичне українцям “глобальне потепління”) не викликала уваги можновладців. Паризька угода, ратифікована 186 країнами, у тому числі й Україною, передбачає “утримання зростання середньої світової температури на рівні значно нижче +2 °C від доіндустріальних рівнів”. Кожна з країн-учасниць мала б вжити рішучих заходів для досягнення цієї та інших цілей Угоди. Однак протест Грети Тунберг виник не просто так: наразі видається, що уряди країн не надто активно впроваджують заходи з попередження кліматичних змін. А дарма…
Кліматичні моделі переконливо свідчать, що зміна клімату стане серйозним викликом для людства вже через кілька десятків років. Згідно зі звітом Міжурядової панелі з питань зміни клімату ООН, потепління призведе до більш частих засух, повеней, пилових бурь, пожеж, спалахів чисельності шкідників тощо – залежно від регіону. Неважко здогадатися, що результатом також буде падіння врожайності в багатьох країнах, недостатність питної води, подорожчання продовольчих товарів, зменшення доходів і навіть пряма смертність унаслідок більш частих стихійних лих.
Зазвичай науковці та активісти пропагують такі кроки для зменшення викидів парникових газів (ПГ):
- Відмова від викопних джерел електроенергії (нафтопродукти, вугілля, торф тощо), адже під час їх спалювання виділяється значна кількість ПГ;
- Перехід на відновлювані джерела енергії (вітер, вода, сонце тощо);
- Забезпечення якнайбільшої енергоефективності, тобто ощадливого використання електроенергії;
- Зменшення обсягів промислового тваринництва, адже вирощування худоби з комерційною метою також призводить до значних викидів ПГ;
- Розвиток зеленої транспортної інфраструктури; та багато чого іншого.
Дійсно, усі зазначені вище кроки, а також десятки не зазначених тут, надзвичайно важливі для попередження кліматичних змін. Однак є і інший напрям роботи…
Частина 2: Природа підставляє плече
В українській мові усталений переклад “nature-based solutions to climate change” відсутній. Дослівно термін можна перекласти як “природні кліматичні рішення”. Що це значить? На пальцях це можна пояснити як “ті послуги з попередження та адаптації до зміни клімату, які надає нам сама природа”. Короткий приклад для розуміння: дерева поглинають вуглекислий газ (один з основних парникових газів), тому ліси зменшують кількість вуглекислого газу в атмосфері, запобігаючи подальшому “перегріванню” планети.
На жаль, природні кліматичні рішення не отримують належної уваги на глобальному рівні. За статистикою, лише 2,5% коштів, які витрачаються на вирішення питань клімату, спрямовуються на природні кліматичні рішення. Можна було б припустити, що їхній загальний внесок у запобігання кліматичним змінам також є невеликим, пропорційний цим 2,5%. Однак численні наукові дослідження підтверджують протилежне.
Рослини та грунти наземних екосистем наразі поглинають близько 20%усіх викидів парникових газів, спричинених людською діяльністю. Ця функція екосистем називається “депонуванням вуглецю”, адже рослини “утримують” у собі вуглець, який інакше би був виділений в атмосферу у вигляді вуглекислого газу. Більше того, на землі “консервують” вуглець і грунти, частково утворені з відмерлих частин рослин. Проте сільське та лісове господарства суттєво зменшують здатність екосистем депонувати вуглець, а значить – сприяють кліматичним змінам. Напрошується логічний висновок: людина може сприяти процесам поглинання вуглецю екосистемами, тим самим запобігаючи нагріванню планети.
Дослідження науковців свідчать, що за умови ощадливого використання природи внесок природних кліматичних рішень у боротьбу зі змінами клімату може бути надзвичайно високим, а саме – поглинання близько 37% викидів парникових газів у 2030 році.Однак поглинання парникових газів – це так зване “запобігання змінам клімату”. Але існує й інший термін – “адаптація до змін клімату”.
Повені, пожежі, посухи, зниження врожайності та пересихання річок – це лише неповний перелік неприємних наслідків кліматичних змін. Хоча б часткове зменшення впливу цих явищ можливе лише за умови об’єднання зусиль усіх країн планети. Напевно, такий результат став би найбільш видатним досягненням людства за всю його історію. Проте варто бути реалістами – зміни клімату в тій чи іншій мірі на нас впливатимуть. А природні екосистеми можуть слугувати своєрідними “подушками безпеки”, які дозволять людству адаптуватися до кліматичних змін. Знову короткий приклад: природні ліси зволожують та охолоджують повітря, частково попереджуючи засухи, а річки в своїх природних руслах можуть суттєво зменшувати негативний вплив повеней.
Поля на місці тропічних лісів у Бразилії (фото Leonard G.)
Загалом такі собі безкоштовні “послуги” природи людині (очищення повітря, захист від посух тощо) називають “екосистемними послугами”. Ми ніколи за них не платимо, але навряд могли б без них жити. Для прикладу, Голосіївський національний парк надає киянам послуги з очищення повітря безкоштовно. Проте лікування та профілактика респіраторних захворювань у киян, які б почастішали у випадку вирубки лісів нацпарку, обійшлися в 480 млн гривень. У середньому, найменш порушені людиною екосистеми надають екосистемні послуги в найбільшому обсязі. Саме тому охорона та відновлення природних екосистем, пошкоджених людиною, може не тільки сприяти запобіганню змінам клімату, а і надзвичайно допоможе людству адаптуватися до таких змін.
Однак адаптуватися потрібно не тільки людству, а й самим екосистемам. За визначенням, будь-яка система складається з певних компонентів. У природних екосистемах такими компонентами виступають види живого та певні елементи неживої природи, які є середовищем мешкання видів. Як приклад: лісова екосистема – це дерева, трав’янисті рослини, тварини, грунти та інше. Чим менше компонентів у системах – тим менш стійкою є сама система. Візьмемо для порівняння два умовних лісових масиви. Один з них зберігся в природному стані і є оселищем для тисяч видів живого. Інший – деградував внаслідок рубок та інших людських втручань і вже не може забезпечувати умови для існування великої кількості живого. Сучасні дослідження свідчать, що такий деградований ліс має менше шансів “вижити” внаслідок зміни кліматичних умов (пожежі, посухи тощо), а значить – вже не зможе надавати людям екосистемні послуги в повному обсязі. Висновок простий: ми повинні підтримувати екосистеми в якнайбільш природному стані, адже від цього напряму залежить добробут людства, а може і його виживання в майбутньому..
Частина 3: що можна зробити в Україні?
А що ж в Україні? Якщо питання природних кліматичних рішень ще якось підтримується у західних країнах, то в Україні ситуація є набагато гіршою. Порівняно з багатьма країнами “першого світу” ми ще маємо чимало лісів, боліт, річок та інших природних екосистем, які не зазнали суттєвого руйнівного впливу людини. На жаль, навіть “класична” охорона природи, яка займається збереженням та відновленням природних екосистем у відриві від кліматичних питань в Україні стикається з великою кількістю проблем. Саме тому надзвичайно важливо усвідомлювати, що охорона природи – це не тільки збереження тварин і рослин, це – пом’якшення змін клімату, адаптація до таких змін. Простіше кажучи – наріжний камінь добробуту українців.
Окремі природні кліматичні рішення, визначені науковцями, є дуже актуальними для України. Наприклад:
1) Охорона “самосійних лісів”. Наразі ліси займають близько 16% території України і ще близько 1% займають полезахисні лісосмуги. У минулому площа лісів була більшою, але зменшилася через вирубку й створення сільськогосподарських угідь на місці лісів. Після розпаду Радянського Союзу виникла певна аграрна криза й значна частина полів перестала оброблятися. Ті закинуті поля, які межували з лісом, почали потроху заростати “деревами-піонерами”, здебільшого сосною та березою. Офіційної статистики не існує, проте окомірні оцінки свідчать про наявність в Україні десятків і сотень тисяч гектарів таких “самосійних” лісів. Чому важливо їх зберегти?
Молоді зростаючі дерева поглинають вуглекислий газ набагато активніше, ніж їх дорослі родичі. Значні площі самосійних лісів є надзвичайно потужним інструментом попередження змін клімату, не кажучи вже про їхню функцію як домівки для видів живого. Більш того, такі ліси утворилися природним шляхом, а значить – за визначенням є більш стійкими до засухи, від якої страждає безліч штучних соснових лісів Полісся.
Проте офіційний статус більшості самосійних лісів України – “землі сільськогосподарського призначення”. Це значить, що будь-якої миті самосійний ліс може знову перетворитися в поле, варто лише знайтись для цього “поля” новому господарю. Саме тому потрібно провести національний моніторинг таких лісів і якнайшвидше перевести їх у землі лісового фонду.
2) Ощадливе ведення лісового господарства. Якщо трохи подумати над кругообігом вуглецю в лісах, то можна зробити наступний висновок: ліси є “вуглецево-нейтральними”, адже накопичують стільки ж вуглецю, скільки і віддають в атмосферу внаслідок процесів розкладу чи стихійних пожеж. Однак наукові дані свідчать, що це не зовсім так. Навіть старі ліси, хоч і менше за молоді, все одно накопичують більше вуглецю, ніж віддають назад в атмосферу. Хоча від старих дерев і відпадають сухі гілки, частини кори, та вони стають частиною лісової підстилки і грунту. Відповідно, ліси не тільки поглинають вуглець з атмосфери, а і слугують в якості депо, утримуючи вуглець в деревині та грунті. Неважко здогадатися, що ведення лісового господарства, яке передбачає вилучення деревини внаслідок рубок, зменшує і загальний вуглецевий запас. Якщо вилучена деревина йде на опалення – то вуглекислий газ вивільняється в атмосферу.
Як же правильно вести лісове господарство? Високий запас вуглецю у лісах не завжди значить, що цей ліс має більше видів живого чи більшу кількість особин різних видів. Тобто може виникнути дилема: або вести лісове господарство для максимізації запасів вуглецю в збиток видам-мешканцям лісів, або навпаки. У першому випадку зменшуються викиди вуглецю в атмосферу, у другому – ліси є більш стійкими до змін клімату.
Питання не з простих. В Україні лісове господарство у 90% випадків ігнорує вимоги з охорони рідкісних видів та лісів, хоча цього і вимагає наше законодавство. Управління ж лісами, як депо вуглецю, взагалі звучить в Україні захмарно – державна політика в цьому напрямі відсутня. Саме тому необхідно впроваджувати кліматичні принципи в лісове законодавство, а питання “види живого чи вуглець” вирішувати вже на прикладі конкретних лісів і на основі ґрунтовної наукової бази. Не менш важливо і впроваджувати реальну охорону лісів з рідкісними видами і оселищами, що забезпечить їхню стійкість до змін клімату у майбутньому.
Суцільна вирубка в заказнику “Чорноліський”, Кіровоградська область (фото PHOTOROMIO, CC BY-SA 4.0)
3) Інтенсивне ведення лісового господарства. На перший погляд може здаватися, що інтенсивне ведення лісового господарства – це точно не про охорону лісів. Проте цей підхід вже використовується в багатьох західних країнах і має свої переваги. На відміну від екстенсивного лісогосподарювання (це як в Україні зараз), інтенсивне передбачає виокремлення невеликої кількості лісів (зазвичай, менше 10% від загальної площі), на яких створюються спеціальні лісові плантації. На цих плантаціях вирощуються дерева, спеціально відібрані для конкретних умов середовища, за ними здійснюється інтенсивний догляд. Як результат – отримується набагато більше якісної деревини, що дозволяє менш інтенсивно втручатися в решту лісів, не втрачаючи у грошовому еквіваленті. Питання впливу інтенсивного лісового господарства на охорону лісів все ще є дискусійним, проте розглянути варіант пілотного впровадження такої методики в Україні все ж варто – хоча б для оцінки можливих переваг та слабких сторін.
4) Зменшення обсягів використання дров. Як зазначено вище, використання дров для опалення вивільняє в атмосферу значну кількість парникових газів. В Україні ця проблема є дуже актуальною, адже чимало населених пунктів опалюється виключно дровами, а відновні джерела електроенергії використовуються дуже рідко. При цьому побутує думка, що опалення дровами – це надзвичайно екологічно. Насправді ж, окрім викидів парникових газів, опалення дровами впливає і на стійкість лісів. Значна кількість дров в українських лісах отримується внаслідок проведення санітарних рубок. За своєю ідеєю такі рубки мали б допомагати боротися зі шкідниками в лісі, проте в Україні ефективні санітарні рубки проводяться дуже рідко. Причин тому дві: нерозуміння неефективності таких рубок самими лісівниками та попит на дрова. Таким чином, санітарні рубки часто порушують стійкість лісів (як і будь-яке аналогічне втручання). Вирішення цієї проблеми нерозривно пов’язане з переходом на відновні джерела енергії.
5) Охорона та відновлення торфовищ. Більшість боліт України є торфовищами, тобто містять певні запаси нерозкладеної органічної речовини – торфу, який використовується для опалення та в якості добрива. В окремих регіонах України, зокрема на Поліссі, площа торфовищ може складати близько 10% від загальної площі регіону. В радянські часи значна частка торфовищ була меліорована, хоча офіційна статистика з цього питання відсутня. В 2016 році лише державою було видобуто більше 560 тис тонн торфу, переважно у вигляді паливних брикетів. Існує тенденція до зростання обсягів видобутку через подорожчання інших енергоджерел. Тільки у Волинській області в 2019 році було видано дозволи на видобуток торфу на площі близько 6000 га, в тому числі в межах заповідних територій. Чому це погано?
Торфовища утримують близько 42%усього вуглецю в ґрунтах Землі. Пошкоджені торфовища викликають викиди парникових газів у значних обсягах – близько 10% від усіх викидів внаслідок землекористування. Неважко зрозуміти, що попередження зміни клімату вимагає зменшення обсягів видобутку торфу, а також відновлення порушених торфовищ. Останнє також важливе, адже меліоровані торфовища є більш сухими і часто горять протягом усього літа, виділяючи в атмосферу надзвичайну кількість вуглецю. Відновлення осушених торфовищ значно знижує ризик виникнення таких пожеж, тому необхідними є відповідні державні програми.
Видобуток торфу в Латвії (фото Alek Sandrs, CC BY 3.0)
6) Охорона та відновлення степів та луків. Площа України – більше 60 мільйонів га. З них більше половини(35 мільйонів га) – це поля. Колись Південь нашої країни був безкраїм степом. На жаль, українські степи зараз – екосистеми під найбільшою загрозою, бо їх лишилось не більше 3% від історичної площі. Останні залишки степів в наші дні зникають внаслідок розорювання, часто незаконного. Як це впливає на зміну клімату?
Грунт в лучних та степових екосистемах також має здатність утримувати вуглець. Розорювання спричиняє значні викиди вуглецю в атмосферу. Окрім того, природні степи та луки – це родючі грунти, а також прихисток для комах та інших тварин, які полюють на шкідників сільськогосподарських культур. Саме тому необхідно не тільки захистити останні природні луки та степи України, а і відновити їх, зменшивши площу сільськогосподарських угідь.
Як бачимо, у світі все нерозривно пов’язане. В екологічних колах охорона дикої природи та боротьба зі змінами клімату традиційно є окремими напрямами. Держава ж традиційно самоусувається від активних та оперативних дій. Проте вирішення глобальних проблем потребує перегляду усталених підходів. Тільки спільно можливо вирішити абсолютно реальну загрозу зміни клімату. Варто лише не забувати про можливості, надані нам самою природою!
Автор Єгор Гриник, експерт лісового напрямку
