Станом на 01.01.2016 року природно-заповідний фонд Миколаївської області включає в себе 140 об`єктів, сумарною площею 101749,54 га, що складає 3 % від площі області [1]. Крім того, за період з 1972 року у Миколаївській області було втрачено (не враховуючи скасованих ПЗФ, що увійшли до складу більших об’єктів) 302,46 га заповідних території, що склало всього 0,29 % від площ усіх створених об’єктів ПЗФ [2]. Перше рішення про створення територій ПЗФ в Миколаївській області було прийняте 1972 року [3]. Хоча станом на 1969 рік в публікаціях згадуються Мостівський парк (республіканського значення), Дендропарк Миколаївського зоопарку та 17 пам’яток природи місцевого значення [4].
Утім, перші пропозиції щодо необхідності заповідання унікальних природних об’єктів Миколаївщини відомі із значно більш раннього часу. Зокрема, деякі з них стали об’єктом уваги Українського комітету охорони пам’яток природи (УКОПП) Народного комісаріату просвіти УСРР ще в період 1927-1929 років. УКОПП був створений 16 червня 1926 року Всеукраїнським центральним виконавчим комітетом та Радою народних комісарів (РНК) УСРР (Положення про пам’ятки культури й природи) [5].
Комітет складався з головного інспектора охорони природи і чотирьох крайових інспектур в Харкові, Києві, Одесі та Дніпропетровську. Краєвим інспектурам було надано завдання складати реєстри пам’яток природи, вивчати їх та готувати для подальшого затвердження [6, с.165]. На громадських засадах до УКОПП було залучено велику кількість «кореспондентів» (переважно мисливці, лісівники та вчителі). Таким чином, юридична можливість оголошувати пам’ятники природи з’явилася в Україні у 1926 році, завдяки затвердженому Положенню про пам’ятки культури й природи. Юридичний статус пам’яток природи (в т.ч. і заповідників) був дуже вигідним з позицій охорони природи, адже згідно з Положенням, всі пам’ятки природи, що знаходилися на території УСРР, підлягали реєстрації. Реєстрація та облік пам’яток природи здійснювалася за фактом їх наукової цінності, незалежно від форми користування або власності. Тобто їх оголошення не потребувало рішень про оголошення і тим більше – погодження користувачів. Згідно з реєстром пам’яток природи, опублікованим М. Шалитом 1932 року [7], на Миколаївщині були зареєстровані такі пам’ятки природи: 1. «Софієвські дерева на р. Інгулі біля с. Софієвки». Ново-Бузький район, Миколаївська область. За описом – «1 га старого лісу». 2. «Степовий участок Володимирівського лісництва». Володимирівський район, Миколаївська область, на р.Інгулець. Площа 15 га [8].
У 1932 році пам’ятка належала Володимирівській полезахісній досвідній станції; мала статус республіканського значення. За описом – «Єдиний плакорний степовий участок в межах району». 1932 року УКОПП планував оголосити пам’ятку держзаповідником у ІІ п’ятирічці [9]. Матеріали V Наукових читань пам’яті Сергія Таращука 57 3. Рацинський ліс. Вознесенський район, площа – 1748 га. 4. Трикратський парк («Лабіринт») в с. Трикрати. Вознесенський район, площа – 114 га. У своєму листі №2 від 15.01.1928 року до Укрнауки, Одеський краєвий інспектор О. Браунер називав парк одним з чотирьох «найважливіших заповідників» по інспектурі [10]. За його дорученням, парк обстежив кореспондент УКОПП Г.Потапенко. Нами виявлена стаття Г.Потапенка, присвячена обстеженню парків півдня України, що здійснювалось ним у 1928 році в рамках роботи Одеської Краєвої Комісії по Охороні Природи. Стаття ґрунтовно описує парк «Скаржинка» в с Трикрати та парк «Ляхове» в с.Мостове та містить фотознімки цих об’єктів [11].
Є. Лавренко 1928 року згадував серед переліків запроектованих природоохоронних територій і сучасну територію національного природного парку «Бузький Ґард»: «Інспектор Охорони Природи Одеського району А. Бравнер намічає для такого невеличкого заповідника місце на березі долини р. Бугу, по-між м. Первомайським та с. Ак-Мечетею (Первомайської округи), на Ґарді біля с. Грушівки, де є великі кам’яні казани» [6, с. 172]. Ак-Мечеть – це сьогоднішнє село Прибужжя Доманівського району, на 2 км нижче за течією, ніж Олександрівська гребля. Завдяки цій публікації, вже 1929 року інформація про скелі на Південному Бузі була включена до картотеки Центрального Бюро Краєзнавства (м. Ленінград) [12], та була опублікована у журналі «Краеведение» у складі Переліку ділянок і окремих об’єктів природи, що потребують охорони, що містився на той час в картотеці Комісії з охорони природи, пам’яток мистецтва, побуту і старовини при Ленінградській групі Центрального Бюро Краєзнавства (250 об’єктів, в переліку містяться і 35 об’єктів з УРСР).
Також в картотеці ЦБК фігурує ще одна пам’ятка природи, що має відношення до Миколаївщини, – «Межиріччя Дністра та Бугу», проте інформація про наміри заповідання такої великої території нам не відома. Серед п’яти згаданих пам’яток природи, виділених ще в кінці 1920-х років, на сьогодні каньйон р. Південний Буг частково (від с. Грушівка до південних околиць м. Южноукраїнськ) входить до національного природного парку «Бузький Ґард» та регіонального ландшафтного парку (РЛП) «Гранітно-Степове Побужжя». Ділянку від м. Южноукраїнськ до смт. Олександрівка – а це 16 км вздовж річки – вже затоплено в результаті підйому рівня води на Олександрівській греблі до 16 м. «Рацинська дача» є заказником загальнодержавного значення, а парк «Лабіринт» – заповідне урочище; «Степова ділянка Володимирівського лісництва» – пам’яткою природи загальнодержавного значення «Степок» (її сучасний стан потребує дослідження), а «Софієвські дерева» вірогідно нині входять до складу території РЛП «Приінгульський», хоча самі дерева навряд чи збереглись. Таким чином, три з п’яти виділених у 1928-1930 роках пам’яток природи Миколаївщини до цього часу зберігають охоронний статус та мають загальнодержавне значення, і ще одна – місцеве значення, а долина р. Південний Буг збереглася частково.
Список використаних джерел:
- Перелік територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення в розрізі адміністративно територіальних одиниць – [електронний ресурс] – http://data.gov.ua, ІD 9e011264-c16d-42ab-95f1-b06f7311103e
- Марущак О. Ю., Василюк О.В. Втрачені об’єкти та території природно-заповідного фонду (1972-2016): Миколаївська область // «Динаміка біологічного та ландшафтного різноманіття заповідних територій» – Кам’янець-Подільський: «Друкарня «Рута», 2016. – С.200-203 58 Матеріали V Наукових читань пам’яті Сергія Таращука
- Рішення виконкому Миколаївської обласної ради депутаті трудящих від 21.07.1972 №391 «Про віднесення пам`яток природи місцевого значення за категоріями відповідно до нової класифікації та затвердження ново виявлених заповідних територій і природних об`єктів». // Державний архів Миколаївської області, – Ф. Р-992, – Оп. 12, – Спр. 1106.
- Липа О.Л., Федоренко О.П. Заповідники та пам’ятки природи України. – К.: «Урожай», 1969. – 187 с.
- Устава про Український комітет охорони пам’яток природи (УКОПП), затверджена на колегії Народного комісаріату освіти 25/ІІІ-1929 р. Укрголовліт, 2 стр., 1929, №19ж. // Інститут архівознавства НБУ. – Ф.258. – Оп.1. – №21а. – Арк.1+зв.
- Лавренко Є. Охорона природи на Україні // Вісник природознавства, 1927, №3-4. – С.164-179.
- Шалит М. Заповідники та пам’ятки природи України. – Харків, 1932. – 75 с.
- Лавренко Є., 1928 Рослиннисть цiлинних степiв України та їх охорона // Краєзнавство, № 6-10. – С. 30 (підпис до карти).
- Попередній список нових заповідників і пам’яток природи на ІІ п’ятирічку / Матеріали про будівництво і охорону заповідників, пам’ятників старовини та культури 1936-1938 // ЦДАВОВУ. – Ф.2. – Оп.7. – Спр 72. – Арк.115+зв.
- Матеріали про створення заповідників на території України та охорони їх /постанови, протоколи, пояснювальні записки, кошториси, реєстри пам’яток, акти, листування/, 1926-1928 рр. // ЦДАВОВУ. – Ф.166. – Оп. 6/VI. – Спр.9446. – Арк. 157.
- Потапенко Г.Н. Охрана природы и парковые насаждение. Материалы по изучению парков Украины) // Вісник Одеської комісії краєзнавства при УАН. 1929. – №4/5.
- Васильковский А.П. Перечень участков и отдельных объектов природы, заслуживающих охраны // Краеведение, 1929. – Т. 6, № 6. – С. 362–378.
Матеріали V Наукових читань пам’яті Сергія Таращука (м. Миколаїв, 21 квітня 2017 року) / Серія: «Conservation Biology in Ukraine». – Вип. 3. – С. 56–58. О.В. Василюк Всеукраїнська громадська організація Національний екологічний центр України, Ukrainian Nature Concervation Group
