Чому громади відповідальні за власні ресурси?
Природа − це сукупність усього живого та неживого на Землі, пов’язана тісними взаємозвязками. Природа здатна підтримувати себе, якщо цих зв’язків не порушувати. Саме природа створює для нас як виду умови для існування (питна вода, чисте повітря, всі джерела продуктів харчування походять з природи). тому кожен з нас є залежним і водночас відповідальн за збереження будь-якого природного ресурсу. Звісно, для степової зони найголовнішим ресурсом, який використовують люди є чорноземи. Чорноземи − це відновлювальний ресурс, однак його відновлюваність є довготривалим і дорогим процесом. Достатньо сказати що на це потрібні століття. Відновлення 1% гумусу, що є основним показником родючості чорнозему, необхідно затратити до 10 років консервації земель. Здається, це мізерний час, зважаючи на те, скільки існує людство.
Утім, чи можемо ми собі дозволити відновлення цього ресурсу, враховуючи темпи зростання населення і необхідність у продовольстві? Чи підемо ми на цей крок, чи будемо й надалі виснажувати залишки чорноземів, які залишились?
З іншого боку, цей крок залежить від свідомого рішення кожного з нас. Нещодавно на Донеччині еколог Олексій Бурковський “законсервував” власну земельну ділянку, вивівши її з обробітку.
Зазвичай люди починають усвідомлювати загрози екологічних катастроф лише тоді, коли вони вже сталися. Проте даний вчинок- це виключення.
Наразі відповідальність за збереження природи, а разом з цим і за запобігання кліматичним катастрофам несуть громади, адже саме вони, завдяки децентралізації отримали чимало повноважень. Серед них і розпоряджання землями сільськогосподарського призначення, які тепер передали у комунальну власність громад. Тому використання земель і прийняття будь-яких рішень стосовно приватної землі громади практично не мають. З іншого боку, природні екосистеми (за винятком лісів) в Україні передані у в комунальну власність. А зважаючи на те, що практично весь земельний запас, що перебував у державній власності до 2018 року, наразі розформований в приватну власність та відведений під сільське господарство, деякі громади починають розуміти важливість і кінцевість земельного ресурсу. І в цьому контексті для громад надзвичайно суттєво визначити території, які є важливими для збереження біорізноманіття, підтримання функціонування природних процесів.
Чому це важливо? У чому є необхідність збереження земель у природному стані? Як зберегти їх від вимушених рішень громади?
Будь-яка земельна ділянка має певний вид власності та цільове використання. У земельному законодавстві класифіковано 19 основних видів використання земель. Багато ОТГ уже кілька років ставлять собі питання, чи є в них резерв землі. І часто йдеться про резерв як запас з точки зору природи як такої.
Майбутній ботанічний заказник “Балка Зарубіна” в межах Ольшанської ОТГ
Прибужанівська ОТГ є прикладом дійсно свідомої далекогляної громади. Вона вже фактично прийняла рішення про збереження 50% степів, що залишились у межах громади. Зокрема рішеннями ОТГ погоджено створення трьох степових заказників на площі близько 450 га.
Чому свідомі ОТГ приймають рішення про створення заповідних територій?
Рішення про погодження заказників приймаються громадами з метою збереження природи, рідкісних видів рослин та тварин, унікальних ландшафтів, водних ресурсів, але поряд з тим – і для добробуту громадян: адже повне знищення природи означає остаточне перетворення території громади в аграрну пустелю.
Практично щоразу на сесіях ОТГ земельні ділянки передаються в приватну власність, продається право оренди (в основному для цілей отримання продукції рослинництва) тощо. Тож будь-яка незахищена ділянка може бути втрачена у будь-який день.
А що ж таке земельний запас і чому він важливий?
Згідно з земельним законодавством, землі запасу – це ділянки, які не надані у власність чи користування фізичних та юридичних осіб. В основному ці землі є єдиними природними та напівприродними ділянками, тому в багатьох випадках запас асоціюється з залишками природи в громаді. Частина природи залишилась також в державній власності на землях лісфонду, які в степовій зоні не знищили залісненням, не маючи на це коштів. На жаль.у степовій зоні залісення є поганою ідеєю: повноцінного лісу тут не виростити і лісгоспи лише для виправдання свого існування засаджують чужорічними видами рослин (наприколад робінією псевдоакацією – вид, що ми звикли називати “акація біла”) природні пасовища, важливі для мешкання комах запилювачів та регулювання клімату. Та й громадам з пасовища значно більше користі, аніж з акацієвих заростей.
Ці території виконують важливу функцію надання екосистемних послуг, яких лише степові біотопи надають понад 30. Головними з них є регуляція водного балансу басейнів рік, вуглецевого балансу, мікрокліматичних показників.
Уже зараз кількість природи та рівень її збереження є одним з важливих індикаторів рівня життя громади. Звісно, економічний потенціал і рівень важливі та будь-який ресурс (вода, грунти, чисте повітря) є умовно відновлювальним. Однак його відновлюваність у разі інтенсивного використання – це економічні витрати. Зберігаючи природу, ми отримуємо всі ці блага безкоштовно. Гарним прикладом є вода – ми платимо кошти лише за транспортування води до наших будинків. Збереження водних ресурсів і їх якість залежить від того, як ми використовуємо грунти, дотримуємось законів Водного кодексу і т.д
Окрім того, саме автентична природа була й є фактором становлення ментальності, духовності й самобутності певного регіону, її звичаїв. І наразі ми спостерігаємо розривання цих зв’язків у степовій зоні, знищення самобутнього й звичного століттями ландшафту.
Землі віднесені до запасу – це ще не перспектива їх збереження. Адже підстав відмовити ОТГ у тому, щоб віддати певній фізичній особі землю у власність, не буде. Таким чином, землі, а значить і природи, у громади не залишиться взагалі. Тому найперспективнішим шляхом для збереження запасу землі (природи) є прийняття рішення про створення заповідних зон. Лише в такому випадку це буде вмотивована відмова, у разі якщо будуть охочі забрати землю у власність та знищити її. Тому створення територій природно-заповідного фонду є для громад найкращим способом для збереження природи, земельного запасу, зокрема, для майбутніх поколінь.
Чому природно-заповідна територія є гарантією збереження природи?
Після створення заповідної території вся земля в межах будь-якої категорії підпадає під особливий охоронний режим. Режим прописується в проекті створення й поширюється на всі земельні ділянки в межах території природно-заповідного фонду, незалежно від типу власності й цільового використання. Наприклад, ділянка в межах заказника, що має цільове призначення для вирощування сільськогосподарської продукції, не може використовуватись для цих цілей.
Побоювання багатьох, що заповідна територія – це відсутність доступу будь-кого до ресурсу, є помилковими. закон України “Про природно-заповідний фонд” розрізняє 11 категорій територій та об’єктів природно-заповідного фонду і для кожної категорії обмеження й заборони відрізняються. Найбільш зручним для громад є створення заказників, де досить щадний режим, який забороняє розорювання, видобуток копалин, знищення об’єктів охорони та рідкісних видів. Натомість дозволяє випасати худобу, проводити сінокосіння, збирати гриби, ягоди; тобто здійснювати діяльність, яка, наприклад, була звичною для пасовища, яке має стати заказником.
Громади мають свідомо підходити до створення об’єктів ПЗФ. Приміром, Веселинівська ОТГ прийняла рішення про передачу в приватну власність земель у межах погодженого рішенням сесії заказника “Райдолинський степ”. Мета – посадити соняшник на грунті з великим відсотком камянистості. Але в результаті, вижавши всі соки з землі, нічого не отримати.
Шлях до збереження природних територій не простий
Створення заповідної території покладене на обласні департаменти екології, а їх оголошення – на обласні державні адміністрації в разі, якщо мова йде про створення об’єкту чи території природно-заповідного фонду місцевого значення. Рішення стосовно об’єктів загальнодержавного значення приймає президент України. Тому погодження створення заповідної території є лише одним з етапів довготривалого процесу. Хоча його тривалість залежить від процедури проектування, погодження і оголошення і, головне, політичної волі, оскільки аграрне чи промислове лобі часто саботує оголошення територій природно-заповідного фонду. Це не дивно, адже в очах аграріїв необроблена земля – це земля яка “гуляє”, яку треба обов’язково освоїти будь-яким чином – розорати для отримання сільгосппродукції чи заліснити.
Розорана ділянка в проектованому ландшафтному заказнику “Райдолинський степ”
Звісно, у порівняні з Врадіївською та Кривоозерською ОТГ, які відмовили в створенні заказника “Сирівський”, що пропонується створити з метою збереження єдиної колонії червонокнижного бабака на Миколаївщині, Веселинівська ОТГ все таки, погодивши 2 заказники, є прикладом свідомості з боку громади стосовно збереження власних природних ресурсів. Сподіваємося, позитивний досвід стане приводом для усвідомлення іншими громадами необхідності збереження дикої природи і для добробуту жителів ОТГ, і заради неї самої!
Стаття створена в рамках Проекту «Preservation of steppes and meadows in Voznesensky and Veselinovsky districts of the Nikolaev region» виконується за організації NESEHNUTÍ Brno (Чеська Республіка) у 2020-2021 роках.
