Нещодавно ми виявили, що адміністрація Мезинського національного природного парку розглядає природні території як «занедбані поля». Саме так вони відреагували на наше звернення щодо розорення лук та розкорчовки самосійних лісів в межах національного парку на території «без вилучення».
Ніяких дій, аби зупиняти це, адміністрація вживати не збирається. На їхню думку, ці ділянки є «занедбаними» і не мають значної цінності для охорони природи.
Ми поскаржились в Міндовкілля – і диво – керівництво Мезинського НПП таки визнало, що самосійні ліси необхідно зберігати. Але відразу дописали, що ніяких механізмів впливу не мають. Ба більше, в 2008 році там ще були поля, тому понад 15 000 га сільськогосподарських земель в господарській зоні національного парку мають використовуватись за цільовим призначенням, а не для охорони природи. І взагалі, у парку немає грошей, аби цим займатись.
Насправді, проблема розорення та забудови господарських зон національних парків є типовою для України. І природоохоронний статус таких територій – часто лише паперовий. Утім, коли адміністрація парку зацікавлена в охороні природи, можна успішно захищати і господарську зону. НПП «Деснянсько-Старогутський» вже має практику зупинення оранок лук та розкорчовки самосійних лісів на таких територіях.
Тому позиція адміністрації Мезинського парку дуже дивує.
Якщо ми, як громадська організація, можемо обстежувати землі на наявність рідкісних видів, ідентифіковувати самосійні ліси, створювати охоронні зони, писати звернення щодо зняття з земельних торгів природних ділянок і скаржитись в прокуратуру на порушення земельного законодавства, то що заважає це робити працівникам національного парку, тим більше на своїй території?
Тим паче на підготовку документів для рубки лісу на площі більше 50 гектарів адміністрація парку чомусь час знайшла.
Чи, може, адміністрація Мезинського парку насправді зацікавлена в розорюванні територій? Якщо так, то у нас виникає питання до Міндовкілля: навіщо такі люди очолюють природоохоронну установу?
Фото SnizhokAM, CC BY-SA 4.0
