Наша колега Любов Ільмінська підбила підсумки трирічного дослідження лучно-степових балок правобережжя Центральної України. Дослідження охопило сотні ділянок у Черкаській, Київській, Вінницькій та Хмельницькій областях. Звичайний непримітний шматочок степу виявився оселищем для понад 2 000 видів живих організмів.
“Кожна середня за розміром лучно-степова балка на Черкащині, яка має елементи чагарникової рослинності та вологу низину є оселищем (тобто кормовими угіддями, місцем виведення потомства, зимівлі тощо) для 9 видів ссавців, 50 – птахів, 2 – рептилій, 1-2 – амфібій, 1 800 – безхребетних, 200 – рослин, 150 – грибів, 3-5 рідкісних видів живих організмів” – пише Любов у своєму дописі. До цієї шокуючої статистики при цьому, включені лише види, які можна визначити за фото. Тож проведення детальних досліджень могло б ще суттєво збільшити ці цифри.
Крім того, дослідження підтвердило і важливість степових біотопів не тільки для мешканців степів, а й для лісових та водних видів. Наприклад, болотяна черепаха потребує саме степових схилів для кладки яєць, а борсук європейський часто селиться у степових балках далеко від лісів. Зимою ж луки перетворюються на “годівничку” для мігруючих птахів, більшість з яких також є лісовими видами.
Колега закликає до усвідомлення реальної цінності останніх степових екосистем. Їхній поступовий занепад загрожує не тільки втратою біорізноманіття, але й може привести до вимирання багатьох видів. Наразі у Черкаській області лучно-степові екосистеми складають лише 2,5-3% території. Проте саме від цих відсотків залежить виживання дикої природи всього регіону.
Важко уявити інакший висновок, ніж потребу додаткових зусиль кожного з нас для захисту лучно-степових ландшафтів.
Ці висновки спростовують поширену хибну думку, що для збереження природи достатньо залишити кілька балок. Великі ссавці та хижі птахи потребують величезних кормових угідь. Крім того, навіть відносно осілі популяції дрібних тварин, таких як комахи, і популяції рослин потребують постійного генетичного обміну з популяціями сусідніх територій. Ізольованість і повна відсутність можливості розвивати генетичне різноманіття в межах популяції призводить до її поступового виродження. Кожна територія також має свої унікальні мікрокліматичні, ґрунтові та біоценотичні характеристики. В одній балці можуть скластися сприятливі умови для зростання певних рідкісних видів рослин, а в сусідніх — ні.
Ці аналітичні підсумки ґрунтуються на маршрутному методі обліків і, попри багаторічні спостереження, не претендують на статус офіційного наукового дослідження. Однак головна мета — наочно і зрозуміло показати, що саме ми втрачаємо з кожною розораною балкою. Станом на 2021 рік у Черкаській області залишилося лише близько 2,5–3% лучно-степових екосистем від загальної площі регіону, проте виживання всієї дикої лучно-степової природи Черкащини залежить саме від цих кількох відсотків.
Ми сподіваємося, що люди, які приймають рішення про «освоєння» залишків цілинних земель, дивлячись на карту, бачитимуть не лише гектари, що не використовуються з прибутком.
