Днями Уряд України ухвалив постанову, якою затверджуються Правила утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення.
Інформація про появу такого документу стала досить несподіваною (як свідчить пояснювальна записка до нього, жодного обговорення його з зацікавленими сторонами не проводилось).
Поява такого документа була довгоочікуваним і нагальним кроком, на який держава не могла зважитись з самого початку років незалежності. Чому це так важливо? На даний момент полезахисні лісосмуги лишилися без уваги держави через те, що остання земельна реформа віднесла їх до складу земель запасу або загального користування на балансі селищних рад. Зараз майже всі вони – землі сільськогосподарського призначення, невіддільні в земельному кадастрі від ріллі і інших територій. Скільки їх збереглось і в якому стані – нікому не відомо. Обліку лісосмуг (а загалом їхня площа більша 1% площі Україіни) не ведеться, а їх відновленням централізовано не займався ніхто вже понад півстоліття. Теперішні правові умови не дозволяють здійснювати поновлення лісосмуг, оскільки відсутня нормативно-правова база, яка могла би регулювати це питання. Через безгосподарність лісосмуги не доглядаються, руйнуються та втрачають захисні функції.
Понад 20 років лісосмуги активно горять унаслідок випалювання трави й стерні і вирубуються на дрова. За роки незалежності ніхто ще не займався відновленням лісосмуг і навіть не визначився з тим, кому вони мають належати. Утім, наприклад, у Запорізькій області навіть деградовані ґрунтозахисні насадження становлять переважну більшість природи області. Навіть чимало заповідних територій цієї області є лісосмугами й ґрунтозахисними насадженнями.
І ось нарешті – Постанова Кабінету Міністрів про лісомуги. Як зазначено на сайті Уряду, документом передбачаються (в тому числі):
- заходи, які необхідно провести в полезахисних смугах, на основі матеріалів лісовпорядкування або результатів обстеження комісією;
- утворення комісії органом місцевого самоврядування або територіальним органом Держгеокадастру, до повноважень якого належить передача у власність або користування земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами;
- проведення рубок у полезахисних лісових смугах на підставі лісорубного квитка;
- заборона здійснювати діяльність, що може негативно впливати на збереження та використання полезахисних лісових смуг».
Проте детальне вивчення документу справило на експертів Української Природоохороної Групи дещо інше враження.
Не провівши обговорення документа із зацікавленими сторонами, його автори, схоже не усвідомлюють, наскільки ґрунтовні зміни мали відбутись, перш ніж варто б було починати підготовку саме цього документа.
У постанові йдеться про землі сільськогосподарського призначення але чомусь говориться, що всі заходи на їх території можна проводити лише на основі лісовпорядкування, а рубки – на основі лісорубного квитка. Відповідно до Глави 8 Лісового кодексу України, лісовпорядкування – це діяльність, що стосується лише земель держлісфонду, тобто лісогосподарського а не сільськогосподарського призначення. Крім того, як у випадку з лісовпорядкуванням, так і у випадку з видачею лісорубного квитка, ідеться про конкретні земельні ділянки визначеної площі, якими лісосмуги на цей час не є. Щоб Постанова могла запрацювати, лісосмуги слід виділити в окремі земельні ділянки, надати у власність чи користування і провести лісовпорядкування. Принаймні лише так її положення можна буде виконати. Але нам здається, що власники земельних ділянок, в які потрапили лісосмуги, навряд захочуть просто так віддати комусь свою землю.
Та і як саджати лісосмуги, не маючи центрального органу, що ними керує? Постанова гарно описує різноманіття технологічних конструкцій лісосмуг, повторюючи розробки В.Докучаєва, що почав планування лісосмуг ще 1898 року. Основне технологічне планування їх було проведене в 1930-х. Відтоді й до нашого часу істотно змінився склад ґрунтів і тим більше – клімат. Навіть маючи технологічну документацію на кожну лісосмугу (склад порід, структура насаджень, включно з тимчасовими складовими на час поки смуга ще не досягла необхідного розміру після висадки), відновлювати щось за схемами 90-річної давності було б нерозумно. А хто займатиметься плануванням лісосмуг в наш час? Така установа не була створена після розпаду СРСР і не існує досі.
Також не прописано, яким чином землекористувачі, що мають зазначений у Постанові “типовий договір” оренди, володіючи лісосмугою, мають будувати стосунки з лісовпорядниками, а також насаджувати нові смуги. За чий це кошт буде робитись, хто контролює, перевіряє, хто накопичує інформацію і звітує про цю роботу?
Враховуючи що жодних інших документів на тему лісосмуг наразі не існує, колектив Української природоохоронної групи висловлює готовність долучитись до розробки належних змін до законодавства, що дозволять відновити діяльність держави зі створення й відновлення лісосмуг, а не просто видавати документи, що не призведуть до жодних змін або навіть дій.
