Ідея “цифровізації” лісової галузі виникла в Міндовкілля ще давно. І нікуди не зникла під час війни. Мова йде про проект постанови, яким передбачається заміна паперових документів електронними. Зокрема, головного дозволу на рубку – лісорубного квитка. А також “сертифікату про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів” – це папірець, необхідний для експорту лісу.
Для отримання лісорубного квитка або сертифікату на експорт лісгоспи (або компанії) мають подати певний пакет документів. Якщо “цифровізацію” таки запровадять, то єдиною реальною зміною стане необхідність подавати скани або фотографії документів з пакету замість їх паперових копій.
На цьому все. Утім, якщо “цифровізація” таки невідворотна (це ініціатива самого міністра), чому б не додати туди позитиву? Наприклад, зобов’язати чиновників публікувати у вільному доступі документи, які подають лісгоспи для отримання лісорубних квитків. Якщо ці документи вже й так відскановані й кудись завантажені, то в чому складність зробити їх публічними? Це був би чудовий крок назустріч підвищенню прозорості лісової галузі.
Або інша важлива пропозиція – публікувати онлайн всі сертифікати про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів. Не просто номери таких сертифікатів (як зараз), а всю інформацію з сертифікату. І що більш важливо – додати в сертифікат інформацію про те, де саме зрубали деревину, яку планують вивезти за кордон.
Зробити це нескладно, однак лише якщо буде зацікавленість з боку Міндовкілля. Однак зацікавленості може і не бути. Якщо в сертифікатах з’явиться інформація про місця рубок, то зв’язати між собою відомі місця незаконних рубок та конкретні компанії, які купують таку незаконну деревину, буде дуже просто. Очевидно, що з незаконними рубками можна буде зв’язати купу дуже відомих компаній. Кому ж це треба?
У будь-якому разі, ми очікуємо, що цифровізація лісової галузі все ж таки буде обговорюватися перед затвердженням. Для лісової галузі в умовах війни прозорість – це єдиний спосіб не втратити доступ до ринку ЄС.
