Червона книга України – перелік видів тварин, рослин та грибів, що перебуває під особливою охороною держави. В місцях, де зустрічаються такі види – створюють заповідні території, а за знищення таких їх самих, або середовища їхнього існування передбачено покарання і нарахування збитків. Проте, зараз шестерні червонокнижного механізму перестали обертатись.
Згідно з Законом України “Про Червону книгу України”, Кабінет міністрів України був зобов’язаний забезпечити перевидання Червоної книги України через 10 років після попереднього видання. Третє видання вийшло у 2009, а четвертого ще й досі немає! І невідомо, чи воно буде в цьому році.
Головна проблем в тому, що передні керівники Міндовкілля, яке за законом має лише “забезпечити видання”, не дуже цікавились базовим питанням: що треба зробити ПЕРШ НІЖ видавати книгу? Якщо не дуже вдаватися в деталі то процес виглядав наступним чином. Науковці підготували оновлений список видів для включення до Червоної книги. Зазвичай в цьому процесі беруть участь сотні фахівців з НАНУ, університетів, заповідників і національних парків, в яких власне більшість українських біологів і працевлаштовані. Звичайно, що кожен з них вивчає природу і під час власних польових досліджень зустрічають рідкісні види. Такі знання дозволяють фахівцям проаналізувати які види варто додати до Червоної книги, а які на цей час більше не потребують особливої охорони, як це було раніше. Дійсно, деякі види в Україні можуть значно збільшити чисельність або розширити ареал. Але це лише початок процесу. Для того, щоб підготувати нариси для Червоної книги, зібрати ілюстрації і головне – підготувати достовірні карти поширення кожного з понад тисячі рідкісних видів – вже потрібні спеціалізовані дослідження. Навіть зібрати відомості про випадкові зустрічі кожного з таких видів, проаналізувавши щоденники, наприклад 500 біологів, або 700 – робота на багато місяців. Втім, ми говоримо про рідкісні види, а це означає, що не всіма ними хтось в цей час прицільно займається і тому цілком вірогідно, що для багатьох за останні 10 років не буде зафіксовано жодної випадкової зустрічі. І це нормально – на те вони й рідкісні види. Наприклад легендарний едельвейс у Карпатах або деякі види орхідних вдається зустріти лише раз на багато років. Тож для поновлення інформації про такі види доведеться організовувати спеціальні дослідження. І це є обов’язковим, адже підготовка нового видання Червоної книги саме в цьому і полягає – щоб оцінити як змінилось становище кожного з охоронюваних видів протягом цих 10 років.
Минулого року, тодішня команда Міндовкілля спробувала реалізувати таке собі «ноу-хау» – ультимативно затребувало від науковців “передати їм всі наявні матеріали” для Червоної книги і оголосило тендер на видання книги “до 30 річниці незалежності”. Тендер врешті скасували, а керівництво міністерства змінилось. Чи повториться ця історія в 2022 році? Організацію роботу з вивчення рідкісних видів в природі і навіть масштабний збір вже наявної інформації ніхто навіть не почав планувати.
Але є декілька інших важливих моментів. Навіть розуміння посадовцями механіки підготовки Червоної книги ще не дозволяє її видати цього року.
Перший момент, це компенсації за незаконне добування, знищення або пошкодження середовища існування видів.
Як вже було зазначено, на початку 2021 року Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України затвердило підготовлені Національною комісією з ведення Червоної книги оновлені переліки видів що охороняються (щодо тварин – Наказ Міндовкілля від 17 січня затверджений Мінюстом 1 березня; щодо рослин та грибів – Наказ від 15 лютого, затверджений 23 березня). До оновленого переліку внесено 687 видів тварин, при цьому 171 з них вперше занесені до Червоної книги України, а 27 видів виключені з неї; також внесено 857 видів рослин і грибів, при цьому 52 види були вперше занесені до Червоної книги України, а 21 — виключені з неї.Тож вперше у червонокнижних списках опинились 224 види живих організмів. Серед цих видів є не лише рідкісні а й такі, вилучення яких з природи відбувається людьми умисно. Бабак степовий є мисливським видом і правила полювання на нього також не змінені по цей день. Також до Червоної книги України у 2021 році були занесені кілька видів риб, що є об’єктами рибальства, зокрема підуст звичайний, рибець звичайний, в’язь звичайний і вугор європейський. Також тут тепер є ховрах малий і велика кількість комах, яким прямо загрожує обробка полів отрутохімікатами.
Але чи захищені ці види відповідно до діючого законодавства ? Не зовсім. Збитки, завдані державі знищенням червонокнижних видів обраховуються згідно постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2012 р. № 1030 “Про розмір компенсації за незаконне добування, знищення або пошкодження видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, а також за знищення чи погіршення середовища їх перебування (зростання)”. Як бачимо з дати видання постанови, за останній рік вона не потерпіла змін і всі новододані види захистити практично не можливо. Навіть збитки за їх знищення не можна нарахувати, бо вони не передбачені жодним державним документом. Відповідно навіть затримавши мисливця, що вбиває бабаків, або рибалку, що виловлює підуста чи рибця, – притягнути їх до відповідальності не вийде.
Крім того, відсутність таких оновлених такс заважає і виданню нової Червоної книги. Не зрозуміло, що ж хотіли записати у друкованому виданні Червоної книги торік, коли планували його видати на сторінці із таксами?
Закликаємо Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України завершити розпочату справу і не лише забезпечити видання Червоної книги України цього, 2022 року, але й передусім затвердити такси для обрахування збитків, адже за лічені тижні браконьєри вже візьмуться за свою, поки безкарну, справу.
Другий, важливий момент – це відсутність моніторингу стану червонокнижних видів на державному рівні. Розмови про це ідуть вже 30 років, але результатів немає. Держава так і не побудувала систему моніторингу видів, занесених до Червоної книги. Звичайно, що науковці, в межах своїх дуже обмежених можливостей до ведення польових досліджень, та за допомогою свого безмежного ентузіазму, закривають частину білих плям щодо цього, але цього явно недостатньо. Держава згадує про Червону книги лише коли наступає час чергового видання, тобто раз на 10 років. Але так ніхто і ніколи не відповість на питання “як змінився стан кожного з видів за ці 10 років”? А зробити це можна лише дякуючи постійному моніторингу.
