Наразі степові біотопи неможливо розлядати в юридичній площині, оскільки окремої категорії земель, в яку б були виділені степи по аналогії з лісами, чи сількогосподарськими угіддями немає. Тому степовий біотоп лишається «розкиданим» по різним категоріям земель (неугіддя, лісові та сільськогосподарські угіддя). Під час проведення кампанії «Збережемо українські Степи» було виявлено, що станом на 2009 рік для території України відсутні будь-які дані про площі та контури наявних ділянок степових біотопів. В таких умовах було вирішено розпочати роботу з обліку степових територій, що отримала назву «Степовий кадастр».

Завдання створення «Степового кадастру» не з простих. Вже при попередній оцінці поставленого завдання ми зіштовхнулись з низкою проблем. Першою з них було розходження думок з приводу того, що ж вважати степом. Звісно, однозначно відповісти на це питання неможливо. Тим більше, зрозуміло, що степу в його первинному вигляді в Україні практично не лишилось, оскільки вже давно немає обширних плакорних ділянок, заселених стадами диких копитних та масою риючих ссавців. Є балки, схили, закинуті поля і пасовища; є виходи піщаників, вапняків та крейди, зайняті степовою рослинністю. А ще – піщані арени, долучення яких до переліку степів критикується частиною профільних науковців.

Наступною проблемою стало накопичення даних про пункти виявлення рідкісних видів, що зумовлено відсутністю достатніх літературних відомостей такого типу. В додаток до розпорошеності і неповноти даних проблемою є відсутність культури детально фіксувати місця знахідок серед біологів. Історично ця звичка сформована через наступні чинники: відсутність доступу до детальних карт, координат і космозйомки в СРСР та пострадянських країнах, прагнення узагальнювати локалітети в наукових працях до умовної назви регіону досліджень (наприклад «Середнє Придніпров*я», «Північне Призов*я» тощо), прагнення демонструвати використання широкого спектру методологічних підходів і публікувати результати різноманітних аналітичних доробків і не публікувати первинні дані (зокрема інформацію про конкретні знахідки видів). Відсутність вказівок про конкретні ділянки або координат в літературі, не дає можливості вважати такі джерела достовірними при перенесенні даних на картографічне полотно. Уявімо простий приклад: село N по центру Донецького кряжу, оточене десятками квадратних кілометрів остепнених територій. Як зобразити на карті ділянку чи точку, вказану як «околиці села N»? або інакше – навколо села розміщені 5-10 окремих балок. що зобразити на карті, навіть якщо літературне джерело конкретизує місце як «балка в околицях села N»? В такому ракурсі більш ніж солідні літературні джерела втрачають сенс, щойно занесеш руку над картою, зібравшись поставити конкретну точку. Що вже говорити про дані з точністю до адміністративного району або детальні описи тих же «Середнього Придніпров*я» чи «Північного Призов*я».

Втім зовсім не аксіомою є сприйняття наукових статей як джерела інформації про точки знахідок рідкісних видів. Дійсно, нанесення на карту пунктів виявлення рідкісних видів не є науковою задачею і лише в зворотному, база даних точок знахідок може стати безцінною скарбницею для наукових вишукувань та всеможливих аналітичних досліджень.

На першому етапі створення «кадастру» ми вирішили не класифікувати території, про приналежність кожної з яких до поняття «степ» можна окремо сперечатись. За ідеальних обставин було б добре як мінімум створити точну схему ділянок, зайнятих степовими рослинними угрупованнями, чого в сучасних умовах зробити не можливо. Причина цьому одна – відсутність інвентаризації рослинних угруповань для кожної з ділянок території України.

Важко оцінити заслугу ботаніків, зоологів, мікологів і ліхенологів, що збирають дані про степове біорізноманіття. Проте, навіть зібравши всі існуючі дані воєдино, майже нереально скласти повну картину про стан і склад всіх степів в Україні. Максимум, що б можна було зробити – оцінити стан вивченості степового біорізноманіття та виявити на утвореній карті конфігурацію «білих плям». Фактично, ми дізнаємось де відомі місця поширення кожного з видів, або їх формацій. Проте, нас неминуче чекатиме розчарування, якщо ми відштовхнемось від зворотнього і значно важливішого – від контуру конкретної земельної ділянки. Що ми знаємо про неї, про цей безіменний зелений клаптик на космічному знімку (випадково вибираємо на карті довільну точку в межах Степової або Лісостепової зони)? Хто і коли її вивчав? Фахівці з яких груп відвідали її і пізнали тамтешню біоту? В яких публікаціях містяться результати їх досліджень? І на якими б повними не були дослідження будь-кого з наявних в країні вчених, наврядчи ми з вами зможемо достовірно з*ясувати де взяти інформацію і чи взагалі існує інформація про окремо взяту ділянку. Вказуючи на карті на кожну довільну точку де є клаптик степу ми щораз будемо все більше усвідомлювати, що головна проблема – відсутність всіх наявних даних про всі окремі території в одному місці. Не маючи такої бази ми не лише не можемо оперативно знайти відомості про окремі ділянки а й не можемо зрозуміти чи такі відомості взагалі є. Відповісти на таке питання можна лише випадково влучивши пальцем в існуючі природні заповідники, яких менше ніж пальців на наших руках і які безкінечно дрібні в тій масі ділянок, які потенційно можна запідозрити в приналежності до поняття «степ».

За основу для Степового кадастру було взято космічні знімки, вільно доступні в інтернеті за допомогою програмного забезпечення Google Earth, для роботи з якими не потрібні особливі технічі засоби і кошти. Власне, відсутність картографічного матеріалу, який би зображав степ є однією з причин, по якій ми взялись за цю роботу.

Першим етапом наших робіт було створення обрисів земельних ділянок, які з певних причин є підстави вважати степом. З числа можливих підстав ми обрали наявність на ділянці степових видів, занесених до Червоної книги або інших охоронних списків. Було вирішено зображати максимально точне розміщення точки зустрічі виду, згаданої в літературному джерелі і обведення навколо неї обрису візуально однорідної ділянки, яка може бути степом. Більшість точок, включених нами до Кадастру, взяті з літератури і мають в різній мірі приблизну географічну прив*язку. Наприклад розміщення мітки «ок.с. N» в околицях даного села обиралось нами інтуїтивно, в межах перспективно степової ділянки на віддалі, доки її не стає доцільно вважати околицями вже сусіднього села. Провести заочну верифікацію даних або уточнити локалізацію в більшості випадків неможливо.

Таким чином, малюючи максимально широкий конур, ми однаково максимально точно вказуємо територію, важливу для збереження даного локалітету згаданого в джерелі виду.

Верифікація ділянок (а не точок) відбувається по мірі накопичення в межах кожного з обрисів нових і нових точок, отриманих з різних джерел. При цьому, присутність на окресленій ділянці зникаючого степового виду саме по собі є верифікацією достовірності вибору такого контуру. Поява з різних джерел різних згадок по різні види лише підтверджує правильність цього. Нерідко, однорідіний контур, який ми зображали, при збільшенні кількості точок виявляється контуром для різних точок, приурочених до різих сіл, коли цей контур достатньо протяжний (наприклад на Донецькому кряжі).

Ділянка Донецького Кряжу з нанесеними точками знахідок рідкісних степових рослин 

Проблеми виникали лише у випадках наявністі кількох окремих ділянок, які в рівній мірі можуть бути тією ділянкою, що згадана в літературі (кілька окремих балок в околицях одного села і інше).

Решта даних (власні точні вказівки, GPS-координати та дані перенесені з інших картографічних джерел) мають точну прив*язку на рівні точок. Таким чином наповнення Кадастру відбувається шляхом накопичення точок знахідок рідкісних видів і контурів потенційно степових ділянок, в які потрапляють наявні точки.

Тож всі дані про виявлення місцезнаходжень рідкісних видів, зібрані нами можна поділити на кілька груп за їх точністю.
– власні дані та дані інших атворів, зібрані з допомогою GPS-навігатору або намальовані з високою точністю на космознімках;
– дані з літературних описів. Наприклад «Околиці с.Петрівка», або «3 км на зх. Від с.Петрівка». Дані такого типу досить умовні і дозволяють лише виділити точку в приблизному центрі біотопу розміщеного за вказаною локалізацією;
– дані, взяті з картографічних наробок інших авторів без їх текстового дешифрування.

До Бази даних включені всі види-представники степових біотопів, які фігурують у будь-якого рівня охоронних списках – від міжнародних конвенцій до обласних охоронних списків.

Планується, що ці дані будуть в майбутньому доповнюватись іншими відомостями про ці території, актуалізуючи і уточнюючи іноформацію для окремих діянок або навпаки – скеровуючи дослідження на маловивчені території. У тому числі, в майбутньому, схему слід доповнити потенційно степовими ділянками, для яких в зібраній нами базі відсутні точки.

Зробити автоматизовано дії, які здійснюються нами вручну, можливості немає. Адже жодна аналітична ГІС-програма, здатна аналізувати космічні знімки, не впорається з такою задачею, оскільки степи займають надзвичайно строкаті, дрібнофрагментовані ландшафти. По різному виглядають вони в різні сезони року; по різному виглядають покошені і не покошені ділянки, степи на схилах різної експозиції і з різним складом рослинності, частково заліснені та степи на місці деградованих лісів. Врешті степи, які постраждали від випалювання рослинності на різних стадіях її відновлення. Жодна програма не спроможна адекватно поєднати всі ці ландшафти в єдину категорію.

У своїй роботі ми орієнтувались лише на космічіні знімки, не вдаючись в адмінстративний поділ, стан землекористування та цільове призначення земель.

Також варто зізнатись в певній “експансії” степу в нашій базі даних по відношенню до лісових насаджень, яку ми умисно припустили при укладанні бази. Малюючи «умовно степові» ділянки, залежно від складу рослинності, ми нерідко врахували в якості степу і длянки, де в минулому були розміщені штучні лісові насадження та які зараз зникли під вливом несприятливих для них умов. На таких ділянках успішно триває відновлення степу, хоча швидше за все більшість їх де-юре є землями держлісфонду. Розраховуємо, що в майбутньому історична справедливість буде відновлена.

Наступним етапом наших робіт має стати з*ясування стану та збереженості степів, з*ясування, що ж з числа виявлених нами контурів найбільше наділене тією ідентичністю, яка дозволить виділити ділянки, які більше ніж інші є степом, які потребуть більшої уваги та ретельнішої охорони.

Опиратись у наших вишукуваннях на існуючу мережу ПЗФ ми не бачимо сенсу, оскільки вже перші місяці роботи над базою Кадастру дали зрозуміти, що територій, які принаймні зберігають популяції зникаючих степових видів, в межах України є тисячі. При цьому, їх розміщення практично не корелює в більшості випадків із розміщенням ПЗФ. Виняток становлять окремі степові заказники та 5 степових природних заповідників, які займають нескінченно мізерну частку в загальній масі степових територій. Якщо ми подивимось на переліки ПЗФ будь-якого зі адміністративних районів степових областей то нас чекатиме неабияке здивування – більшість ПЗФ не є степовими. Більшість з них навіть з назв дають зрозуміти, що в них чомусь охороняються не степи а посадки сосни, груші, акації, дубу, ставки і навіть лісосмуги.

В таких умовах зрозуміло, що ПЗФ не виконує задачі охорони степового біорізноманіття. Тобто кожен з ПЗФ певним чином задіяний у виконанні цієї задачі, але мережа ПЗФ не є тим засобом, який би зараз вагомо цю задачу виконував і на який можна було б з полегшенням її покласти. Насправді дуже прикро бачити як заліснюється унікальна степова балка з десятками зникаючих видів і цілинними схилами, яких ніколи не торкався плуг, в той час, як поряд бачимо ПЗФ «Цінні насадження абрикосу».

Не зважаючи на велику кількість перепон та працеміскість задуманої роботи протягом 2010 року булизроблені перші кроки до сторення БД степового кадастру. Інформація накопичувалась як в табличному, так і в картографічному вигляді. Так, була створена таблиця, де кожен рядок відповідає одній згадці місцезнаходження одного виду, та карта, де зображені точки розташування видів та контури гіпотетичних степових ділянок. На даному етапі зібрано 13678 згадок про знаходження видів, ще близько 6000 згадок опрацьовуються. Найбільш богатими на степові біотопи виявились Луганська, Донецька, Харківська, Миколаївська області та АР Крим.

Слід сказати, що успішним просуванням у накопиченні бази даних «кадастру» ми завдячуємо великій кількості ентузіастів, активістів громадської кампанії «Збережемо українські степи!» що долучились до проекту та допомагали збирати необхідні відомості. За надану інформацію особливу подяку висловлюємо М.Перегриму та О.Надєіній.

Контакти:
Василюк Олексій
Національний екологічний центр України
097-1000-473
vasyliuk@gmail.com