Степи у складі лісових земель Луганської області (ІІ етап створення степового кадастру)

Вступ

Ця стаття започатковує цикл публікацій, присвячених аналізу складу земель держлісфонду Луганської області і, безпосередньо – дослідженню степових ділянок, включених до його складу. Дослідження здійснюється колективом авторів, які є співробітниками Інституту зоології НАН України та активістами громадської кампанії «Збережемо українські степи!». Робота є частиною громадського проекту «Степовий кадастр» (Василюк, 2011), що впорядковується та накопичується учасниками громадської кампанії «Збережемо українські степи» починаючи з 2010 року. Аспекти, висвітлені в цій публікації і наступні дослідження, що слідуватимуть за нею, також є ілюстрацією можливостей використання доступних даних та інструментів для виявлення локальних загроз збереженню степових екосистем від лісорозведення у степовій зоні.

Мета та задачі дослідження

Метою дослідження було оцінка масштабів загрози залісення степових ділянок на прикладі Луганської області для подальшого наукового обґрунтування недоцільності степового лісорозведення за рахунок степових біотопів.
Були поставлені наступні задачі:
– з’ясування меж земель, юридично віднесених до лісових у Луганській області;
– виявлення серед таких земель тих, що є деградованими лісами, щойно створеними насадженнями та власне степовими ділянками, що досі перебувають в непорушеному лісогосподарськими заходами стані;
– оцінка природної цінності останніх.

Підготовка та збір даних.
Для нашого дослідження обрана лише одна адміністративна одиниця – Луганська область. Причинами цьому є велика кількість цілинних степових ділянок в межах області та заплановані значні обсяги залісення (100,6 тис га) (Наказ… 2008) та значний обсяг наявної інформації про пощирення рідкісних (у т.ч. регіонально рідкісних) видів на території області (біля 8 000 пунктів знахідок). Інформація щодо поширення видів аналізувалась за даними Степового кадастру (Василюк, 2011).

Вихідними даними дослідження стали графічні зображення меж земель держлісфонду, матеріали дистанційного зондування Землі та супровідна картографічна інформація сервісу Google Earth та відомості про локалізацію знахідок степових видів, включених до охоронних списків.

Під час підготовки даних найбільш складним виявився етап отримання вихідної інформації про розміщення і контури земель держлісфонду Луганської області. Нажаль, лісогосподарські підприємства наполегливо приховують інформацію про розміщення земель держлісфонду і особливо – картографічні матеріали. На рівні Держлісагенства така інформація також всіляко незаконно приховується (Василюк, 2009) в т.ч. шляхом надання деяким її видам грифу секретності «ДСК». Векторний шар геоданих із контурами земель держлісфонду створений нами власноруч шляхом геоприв’язки контурів лісових кварталів за даними лісовпорядкування 2006 р., що містяться на відповідній сторінці Інтернет-сайту «Український лісовод» і не є забороненою для вільного використання інформацією.

На першому етапі нами була зроблена геоприв’язка контурів лісових кварталів для всієї Луганської області та створення відповідного векторного шару в ГІС. Маючи на меті дослідження масивних лісонасаджень та проблеми залісення степових ділянок, нами не враховувались лінійні насадження – полезахисні насадження (ПЗН) та придорожні лісосмуги, які подекуди також віднесені до земель держлісфонду Луганщини. Включених до Держлісфонду лісосмуг найбільше виявлено в північних та центральних районах Луганщини, в яких загальна частка лісових земель є однією з найменших в області. Натомість в межах районів, наближених до р.Сіверський Донець, де частка лісів найбільша, лісосмуги до земель Держлісфонду не віднесені. Наявність великої кількості лісосмуг у складі держлісфонду північних і центральних районів області, очевидно, зумовлена формальною потребою досягнення показників оптимальної лісистості.
Тож ПЗН нами в цьому дослідженні не враховувались в цьому дослідженні. ПЗН не є природною або штучною екосистемою а є технологічною спорудою, яка має віддалене відношення до питань охорони степу. Тим більше, наразі не є можливим обрахувати їх площу. Разом з тим, ПЗН, прийняття яких до складу лісогосподарських підприємств є невигідним з чим лісівники зазвичай не згідні, нами виявлено у районах Луганщини, відмінних найменшими показниками лісистості. З цього можна припустити, що надання цих ділянок у користування лісогопосподарських підприємств здійснювалась умисно, для демонстрації показників лісистості.

Таким чином, на території Луганської області нами було ідентифіковано та включено до векторного шару 3780 контурів просторово розмежованих ділянок масивних лісонасаджень, земель, переданих під лісорозведення та байрачних лісів загальною площею 329 652 га. Похибка, утворена при перенесенні контурів в ГІС по матеріалах Google Earth, а також ігнорування нами при створенні ГІС-даних, лінійних лісонасаджень, переданих до держлісфонду є причиною незначної відмінності отриманих нами даних про площі лісових земель Луганщини відносно офіційних статистичних даних.

Аналіз даних

Другим етапом робіт став аналіз отриманих даних за допомогою матеріалів ДЗЗ та супутніх картографічних даних, доступних в Google Earth та диференціація їх на чотири основні групи: а) землі держлісфонду, що дійсно є лісами, б) землі держлісфонду, що реально є степами і не мають ознак залісення, в)землі держлісфонду, що були зайняті штучними лісопосадками, проте значною мірою деградували і прямують до відновлення природного степового ландшафту та г) нещодавно залісені ділянки, що вже не є степовими проте і не є лісом. Аналіз здійснювався візуальним шляхом під час дослідження матеріалів ДЗЗ. Для окремих ділянок здійснювалась верифікація за допомогою порівняння обраного типу класифікації з фотоматеріалами, зібраними авторами під час експедиційних виїздів до Луганщини та матеріалами геоідентифікованої фотобази «Panoramio».

В результаті такого аналізу всі лісові масиви та ділянки області нами розподілені на 4 групи із наступним співвідношенням у площах:

Аналогічні розрахунки зроблені також для окремих районів області.

Таким чином, ділянки лісів і деградованих лісів є в усіх районах області, ділянки степів, переданих під залісення – в усіх крім Кремінського району, а ділянки із видними на космознімках залісеннями – в усіх крім Свердловського, Краснодонського та Лутугинського районів.

Офіційні листи державних установ підтверджують те, що багато земель, відданих під залісення раніше досі лишаються в незайманому стані. Так, наприклад, відомо що у Перевальському районі Луганщини Перевальське лісництво займає площу 6,9 тис.га, з яких лише 5,4 тис га вкриті лісом; Чорнухинське лісництво – 4,5 тис.га, з яких покрито лісом лише 3,6 тис.га. (лист Перевальської РДА від 05.12.11 №03-25/3706). Напевно, такі результати підтверджують раціональність збереження степових ділянок у незайманому стані – висаджений ліс на тих територіях з великою вірогідністю може деградувати, звівши нанівець усі зусилля лісорозведення. У зв’язку з цим, постає також питання щодо необхідності формування офіційних правил поводження з фрагментами територій лісового фонду, непридатних до лісорозведення та їх подальшого включення до складу земель природно-заповідного фонду.

При цьому, частина лісових масивів повністю увійшла до складу конкретної категорії, а частина виявилась розбитою на різну кількість фрагментів, приналежних, відповідно до різних категорій. З цього можна зробити низку висновків. Зокрема, це свідчить про те, що ділянки лісових земель Луганщини передавались до їх складу у різний час і в різних випадках це були природні байрачні ліси, природні степові ділянки та ділянки агро лісів, створених в минулому і не віднесених тоді до земель держлісфонду. Про останнє свідчать не лише історичні факти (Попков, 2011) а і наявність деградованих штучних лісонасаджень за межами земель Держлісфонду, що особливо спостерігається на обширних ділянках Донецького Кряжу в Антрацитівському, Свердловському, Лутугинському, та Попаснянському районах.

Деградовані штучні лісові масиви що втратили зімкнутість крон, імовірно найближчим часом повністю зруйнуються і перейдуть на етап природного відновлення степового ландшафту. Причинами деградації є група факторів: антропогенні (степові пожежі, викликані підпалюванням трави та стерні; рубка на дрова) та природні (відновлення степової рослинності).

Природні властивості дерновиннях злаків що складають основу степової екосистеми (Лавренко та ін., 1991) зумовлюють утворення повсті, яка затримує атмосферні опади біля поверхні грунту та сприяє максимально ефективному використанню опадів трав’янистою рослинністю, що домінує у степу (Wasyluk, Kołomyciew 2011). Таке пристосування сформовано степовою екосистемою в реакцію на кліматичні особливості степового регіону а саме – рідкісні проте рясні опади, які зумовлюють необхідність використання атмосферної вологи лише у короткі проміжки часу (Мордкович, 1982). Завдяки цій властивості степова кліматична зона формує просторово розділені ділянки степового біому та байрачні ліси, приурочені до зволожених і затінених заглибин ландшафту та долин річок. Співіснування в степовій зоні деревної рослинності та дерновиннях злаків на одних ділянках є неможливим, оскільки опади затримуються у повсті і не дістають до коріння дерев, що залягає значно глибше, по причині чого деревна рослинність стрімко випадає.

По цій причині лісоводи розробляють методики винищування дерновиннях злаків у лісопосадках (Тарасов, Альбицкая, 1977) та ретельно позбуваються від них при підготовці лісових ділянок для лісорозведення: «Под сорной растительностью лесокультур мы понимаем травянистую растительность, которая в отличии от древесных и кустарниковых пород, посаженных человеком, формируется самостоятельно, препятствуя росту и процессу формирования искусственного лесонасаждения». Серед таких «сорних» рослин Тарасов та Альбицька називають всі ковили, белевалію сарматську, цибулі та інші види, нині занесені до Червоної книги України. Автори пропонують створювати насадження з щільним пологом лісу, використовувати обкошення галявин і узлісь та, звісно, використовувати хімічні засоби «захисту рослин» – в данному випадку – знищення степових видів.

В свою чергу, степові злаки не можуть існувати під пологом лісу. Проте, після поступового повернення дерновиннях злаків до штучних лісопосадок, відбувається стрімка деградація останніх та відновлення степової екосистеми.

«Степові» квартали лісу в складі ПЗФ.
Нажаль, сьогодні не існує повний масив геоданих щодо контурів територій ПЗФ України і Луганщини зокрема. По цій причині неможливо зробити точної оцінки площі степових ділянок, що входять до складу ПЗФ в статусі лісових земель. Проте, навіть поверховий аналіз доступних нам контурів ПЗФ засвідчує, що таке явище присутнє і потребує більш детального вивчення.

Так, наприклад загальнозоологічний заказник «Лісова Перлина» (Білокуракинський р-н) включає ділянки степів, що числяться у складі Лозно-Олександрівського лісництва Білокуракинського ЛМГ кварталами №2, 10. Ботанічна пам’ятка природи «Співаковський» цілком складається з степової ділянки, але входить до складу ДП «Новоайдарське ЛМГ». «Степові» квартали лісу ДП «Біловодське ЛМГ» входять до складу загально зоологічного заказника «Балка Березова» (Міловський р-н), 5 кварталів ДП «Старобільське ЛМГ» – до складу ботанічної пам’ятки природи «Новобіла» (Новопсковський р-н), ДП «Іванівське ЛМГ» – загальнозоологічні заказники «Іллірійський» (2 квартали) та «Перевальський» (2 квартали) а також ДП «Біловодський ЛМГ» у Біловодському районі – загальнозоологічні заказники «Євсуг-Степове» (50% заказника), «Кононівський» і РЛП «Біловодський» (4 квартали).

Крім того, в східній частині загальнозоологічного заказника «Гераськівський» у Марківському районі області виявлено щойно створений квартал лісонасаджень. Варто загадати також історію з залісенням 50 гектарів філіалу Луганського природного заповідника «Трьохізбенcький степ» Трьохізбенського лісництва ДП «Луганське ЛМГ».

Третім етапом нашого аналізу стало виявлення серед наданих під залісення степів та деградованих лісопосадок місць, для яких наявні відомості про поширення рідкісних видів. З числа доступних авторам джерел, переведених в минулому в просторові дані в рамках «Степового кадастру», інформація про знахідки степових видів, що знаходяться під охороною виявлена для ділянок, на яких розміщено 1083 лісових кварталів (з числа 44 лісництв 11 лісгоспів області). Загальна кількість згадок видів складає 1915, Відомості про знахідки видів в таких кварталах виявлені в 19 літературних та 104 гербарних джерелах, та особистих повідомленнях М.Перегрима, О.Надєіної, О.Василюка. Також, інформація про поширення рідкісних видів на даних територіях зібрана з результатів всеукраїнських конкурсів юннатських робіт «Вчимось заповідувати» (2005-2009) та «Збережемо степові первоцвіти!» (2010).

Деякі ділянки є місцями значного скупчення рідкісних степових видів, де в межах земель держлісфонду їх виявлено по 30 і більше на одній ділянці.

Таким чином, ми припускаємо, що всі деградовані лісонасадження, фрагментарно розкидані серед степових масивів, через певний час повернуться до свого природного стану, ставши знов степом. Вже зараз на таких ділянках виявляються степові види, занесені до Червоної книги України (наприклад – всі види ковил, пирій ковилолистий тощо) та списків регіонально рідкісних видів.

Деякі ділянки наразі деградовані на 100% і повністю повернулись до степового біотопу.

Загалом, виявляється тенденція, що чим ближче ділянка до т.з. великої вісі Євразії (смуга підвищеного атмосферного тиску) (Чибилев, 1990) тим більше штучних лісонасаджень деградовані і навпаки – їх кількість зменшується по мірі віддалення до периферії степової зони. Виняток становлять лише азональні біотопи долини р.Сіверський Донець, що зайняті або байрачними лісами річкової заплави або штучними насадженнями на піщаних аренах лівого берега річки.

Разом з тим, деградовані природні байрачні ліси нами практично не виявлені. Лише на півночі області (місце переходу степової зони до лісостепу) виявлені ділянки, які мають ознаки формування молодих барачних лісів, наступаючих на лучні степи, а не їх деградації.
Особливо складності на шляху до подальшого аналізу створених нами даних, додає наявність обширних площ піщаних арен по лівому березі р.Сіверський Донець. Всі без винятку аренні ділянки входять до складу Кремінського, Луганського, Новоайдарського, Сєвєродонецького лісомисливських господарств та Станично-Луганського досвідного ЛГ. Загальна площа аренних ділянок, включених до держлісфонду складає 134377,3 га, тобто 40,8 % від загальної площі масивних лісових земель області. Значна частина цих земель зайнята штучними лісонасадженнями (переважно сосновими), що загалом складають 105710,2 га, а відповідно – 46 % площі масивних лісовкритих земель області. Решта площі аренних ділянок (21,3 % від їх загальної площі), включених до складу земель держлісфонду переважно перебуває на етапі невдалих спроб створення лісових насаджень і ні степом ні лісом в повній мірі не є. Лише деякі фрагменти аренних ділянок лишаються збереженими природними піщаними степами. Загальна площа не вкритих лісом аренних земель, для яких важко достовірно визначити їх приналежність до степу або не степу, складає 28667,1 га, що становить 28,9% від загальної площі всіх лісових земель області, не вкритих лісом. Відповідно, наявність цього фактору вносить суттєву похибку у можливі статистичні висновки відносно всієї території Луганської області. При подальших дослідженнях і аналітичних обрахунках доцільно диференціювати землі держлісфонду Луганщини в частині арен р.Сіверського Дінця та – для решти території області.

В ході дослідження виявлено наявність в Луганській області значних за площею територій лісових масивів, що втратили зімкнутість крон і найближчим часом можуть повністю перейти на етап повернення до природного стану – перетворитись на степові ландшафти. Виявлено тенденцію підвищення деградованості лісонасаджень ближче до смуги підвищеного атмосферного тиску (т.з. центральної осі степової зони) (Мордкович, 1982). Отримані дані є важливим кроком до розуміння процесів лісогосподарської діяльності у межах степових екосистем та початку формування раціонального та невиснажливого використання природних та напівприродних земель степової зони.
Результати аналізу отриманих нами даних плануємо озвучити у наступних статтях.

Проте в досліджені використані лише літературні дані. Натурне обстеження дасть більш обширні дані і тому варто припускати що всі степові ділянки, передані для степового лісорозведення потенційно є місцями зосередження низки степових видів, які знаходяться під охороною.

1. Василюк А. Первые шаги к созданию «cтепного кадастра» Украины // Степной бюллетень, №32, лето 2011
2. Василюк О.В. Втаємничення екологічної інформації в Україні // Екологія.Право.Людина, №1-2, 2009. – с.40-63
3. Aleksy Wasyluk, Grigorij Kołomyciew. Realizacja Protokołu z Kioto zagraża stepom Ukrainy // OIKOS 1(54)2011
4. Тарасов В.В., Альбицкая М.А. Сорная растительность молодых лесокультур подзоны настоящих степей и меры борьбы с ней // Вопросы степного лесоразведения и охраны природы., Днепропетровск, 1977.
5. Лавренко Е.М., Карамышева З.В., Никулина Р.И. Степи Евразии. – Л.:Наука,1991, – 146 с.

Василюк О., Коломицев Г.

Степи у складі лісових земель Луганської області (ІІ етап створення степового кадастру)
Догори